Життя без прикрасПісля того як вона пішла, Костянтин розгубився ще дужче. Пастка: хвора стара певна, що дочекалася сина; сувора фельдшерка готова роздерти його на шматки за найменшу провину. А над ними — тінь Руслана. Той, напевно, сидить зараз у теплому кабінеті й сміється, уявляючи поневіряння колишнього друга.
— Сідай, синочку, поїж, — кликала Тамара Василівна, вже нарізаючи хліб і сало. — Ох, змарнів… Нічого, у мене від’їсися.
Костянтин сів. Голодний як вовк, він відчував, як від самого запаху свіжого хліба паморочиться голова. Узяв скибку, підніс до рота — і зустрів її погляд. Такої ніжності, такої безоглядної любові до себе він не бачив після смерті власної матері. Щось у ньому здригнулося.
Продовжувати обман він не міг. Користуватися хворобою цієї жінки, приймати те, що призначалося іншому, — ні, слід було сказати їй усе, хоч би як важко це виявилося.
— Тамаро Василівно… Ви послухайте, я…
— Знаю, синку, все знаю, — перебила вона й накрила його долоню зморшкуватою рукою. На мить у вицвілих очах зблиснула ясність. — Не писав ти, не дзвонив… Справи в тебе, клопоти. Велике місто затягує. Та що тепер про це: повернувся ж. Тут ти, зі мною.
І знову вона була у своєму світі, де додому приїхав її Русланчик. Костянтин не договорив. Тепер він розумів: сказати правду було б іще жорстокіше, ніж продовжувати обман. Він не міг позбавити її останньої радості — можливо, тільки цією надією вона й жила.
Він кивнув і відкусив хліба. Смачнішого йому не доводилося їсти ніколи. Разом із цим шматком він приймав дивну, лячну роль у театрі абсурду, який улаштував Руслан. Можливо, іншої правильної ролі тут для нього не було.
Уранці пахло пічним димом і млинцями. Тамара Василівна встала на світанку й, попри слабкість і роки, уже поралася біля печі. Маленькою кухнею вона ходила, наче давно завченим маршрутом: руки без пошуків знаходили посуд, сіль і борошно.
Костянтин спав на лаві під старим кожушком. Вона вкрила його ще однією ковдрою, підіткнула краї, а коли він розплющив очі, лагідно покликала:
— Прокидайся, соньку. Час снідати.
Він сів і взявся розтирати змерзлі руки. Ніч видалася холодною, проте турбота цієї чужої жінки, такої рідної у своїй розгубленості, гріла дужче за вогонь. На стіл вона поставила золотаві млинці, складені гіркою, глечик молока й баночку меду. Костянтинові стало важко ковтнути. Він навіть не пам’ятав, коли про нього востаннє так піклувалися.
— Їж, синку, набирайся сил, — примовляла вона, сідаючи навпроти.
За їжею вони мовчали. Млинці танули в роті, і Костянтин їв жадібно. Тамара Василівна майже не торкалася сніданку, дивилася на нього з таким щастям, що йому ставало ніяково. Самозванець, злодій, який привласнив її останню радість, — ось ким він себе почував. Та зізнатися їй означало, як йому здавалося, вбити її.
Поснідавши, Костянтин вийшов надвір. На сухій траві й чорному яблуневому гіллі лежав іній після нічного приморозку. Він глибоко вдихнув чисте холодне повітря, намагаючись упорядкувати думки. Залишати будинок таким не можна було: покрівля протікала, вікна ледь трималися, вітер вільно гуляв крізь щілини в стінах.
Він обійшов будинок, прикидаючи, за що доведеться взятися. Роботи вистачало надовго, а для неї потрібні були й матеріали, й інструменти, й гроші. Нічого цього Костянтин не мав.
Хвіртка скрипнула — на подвір’я зайшла Лариса Миколаївна з великим клунком.
— Візьми, — простягнула вона клунок. — Від покійного чоловіка одежина лишилася. Йому вже не знадобиться, а тобі, бачу, стане в пригоді.
— Дякую… Не треба було, — зніяковіло подякував Костянтин, приймаючи речі.
— Треба, — відрубала вона. — Не хизуватися ж тобі тут у міському піджаку. А я до Тамари Василівни: час уколи робити, тиск перевірити.
Лариса зникла в будинку, і він розгорнув клунок. Теплий светр, ватяні штани, міцна, хоч і стара куртка — тут такий робочий одяг коштував дорожче за костюм від Армані. Костянтин перевдягнувся. Речі виявилися трохи завеликими, зате в них було зручно й тепло. Уперше за довгий час він відчув себе на своєму місці.
Лариса вийшла з будинку похмура. Присіла на лавку.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.