Життя без прикрас
За дверима розмовляли чоловік і головний лікар. Лариса Василівна Ширяєва, розплющивши очі, прислухалася. Голос Дениса звучав приглушено, але в ньому чулося щось незвичне. Зміна відчувалася і в рухах персоналу, і в самому повітрі палати. Обстановка залишалася незмінною — цю розкіш для особливого відділення власної клініки вона колись затверджувала сама.
Лариса знову опустила повіки, залишивши вузеньку щілинку. На переговорах цей прийом не раз допомагав їй почути те, про що при ній воліли б промовчати: співрозмовники вважали, що вона відволіклася.
— У Лариси Василівни критичний стан, — говорив Аркадій Тарасович. — Лікування не зупиняє печінкової недостатності. Органи перестають працювати один за одним. Ми використовуємо всі можливості, але…
— Що «але»? — напружено запитав Денис.
— Більше трьох днів я обіцяти не можу. Можливо, і стільки не залишилося. Вибачте.
Тиша.
У ній Лариса розрізняла удари власного серця. Тиждень вона відчувала, як тіло перестає їй коритися; тепер лікарі вимовили це вголос. У сорок дев’ять років у неї була ціла імперія приватних клінік, комерційні приміщення в центрі міста, гроші на рахунках, активи. І три дні, щоб усім цим володіти.
Двері відчинилися, але Лариса залишилася нерухомою. Разом із Денисом до палати ввійшов знайомий запах дорогого одеколону — її подарунка на його день народження. Він улаштувався на краю ліжка й узяв її за руку. Теплі пальці, доглянута шкіра. Три роки тому дотик цих рук обіцяв порятунок від самотності.
Тоді їй виповнилося сорок шість. Вродливий адміністратор однієї з її клінік, молодший на десять років, уважний і ґречний, запросив її повечеряти. І вона, звикла будувати, розширювати, купувати, раптом відчула себе дівчиськом.
Перший шлюб закінчився двадцять років тому. Дітей не було, і після розлучення весь її час забрав бізнес. Нинішнє майно вона заробила сама, ще до шлюбу з Денисом. А з його появою особливо гостро помітила порожнечу дому й вечори, яким, здавалося, не буде кінця.
Тепер чоловік схилився до неї. Лариса дихала ледь помітно, не дозволяючи напруженню відбитися на обличчі. Вранці медсестри розповіли: він питав, чи здатна вона щось почути. Йому пояснили, що сильні заспокійливі пригнічують свідомість. Денис був упевнений, що дружина нічого не розуміє.
Він міцніше стиснув її долоню, великим пальцем погладив зап’ясток. Майже ласкавий шепіт вона запам’ятає до останнього подиху:
— Дочекався… Нарешті. Як же довго я цього чекав!
Усе всередині неї напружилося. Зовні не змінилося нічого.
— Дім твій, мільйони — тепер усе дістанеться мені, — продовжив він із незнайомою їй інтонацією. — Три роки довелося терпіти. Удавати люблячого чоловіка, вислуховувати твої повчання: бізнес, відповідальність… Усміхатися подругам, спати з тобою. Три роки. Зате тепер… — Денис усміхнувся. — Тепер цьому кінець!
Підвівшись, він вивільнив руку з її пальців і дбайливо, напоказ, розправив ковдру. Потім вийшов. Із коридору Лариса почула прохання уважно наглядати за дружиною й обіцянку незабаром повернутися. Кому він це говорив, вона не бачила; мабуть, медсестрі. У його голосі знову були співчуття й гіркота.
Лише коли двері зачинилися, Лариса дозволила собі розплющити очі. Стеля попливла від жаху й люті, а не від безсилля. Останні місяці тепер складалися в ясну картину.
Почалося з легкої нудоти, потім додалися слабкість і запаморочення. Лікарі говорили про перевтому та стрес; вона погоджувалася. Три тижні тому напад застав її в офісі, звідки й довелося їхати до клініки. Тоді в аналізах з’явилися дивні відхилення.
Навіть своїм лікарям Лариса вже не довіряла й відправила кров на дослідження до іншого міста, у сторонню лабораторію. Відповідь отримала п’ять днів тому, перебуваючи тут, у палаті. Токсикологи виявили сліди рідкісного препарату, якому в її крові не було звідки взятися.
Такий засіб застосовували в паліативній терапії, полегшуючи страждання безнадійних хворих. Невелика кількість спричиняла сонливість; велика доза призводила до відмови печінки, а слідом за нею пригнічувалася робота решти органів.
Прочитавши висновок, Лариса вирішила, що лабораторія помилилася. Зажадала повторного дослідження. Другий результат виявився таким самим.
Після шепоту біля ліжка сумніватися більше не було в чому. Її отруювали. Систематично. Місяцями.
Вона спробувала підвестися, але тремтячі руки не допомогли: тіло не слухалося. Довелося залишитися лежати, дивлячись угору й обмірковуючи, що ще можна зробити за три дні, якщо прогноз правильний.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.