Життя без прикрас
В Ірини злипалися очі. Уранці, здавши добову зміну на швидкій, вона встигла заскочити додому, перевдягнутися, взяти сумку — і відразу на автовокзал. Тепер вона сиділа біля вікна старенького автобуса, притулившись скронею до прохолодної шибки. Автобус підкидало на вибоїнах, але Ірина вже не помічала тряски. За вікном тяглися випалені серпнем поля, переліски, зрідка з’являлися сільця з похиленими зупинками.
У долоні завібрував телефон. Мама питала, чи далеко ще донька.
— Іринко, ти де? У мене вже пиріжки готові.
— Їду, мамо. Ще приблизно півтори години.
Ірина знову відкрила фотографію, отриману три дні тому. Мама сфотографувала квитанцію нерівно, скраю залишився її палець. Але рядок із сумою було добре видно: двадцять три тисячі. Коли Ірина вперше побачила ці цифри, у неї потемніло в очах.
Щойно надійшла фотографія, зателефонувала мама. Ірина тоді стояла біля машини швидкої. Почувши розгублений голос матері, вона сіла просто на бордюр.
— Ти тільки не сердься, Іринко. Я вже все передивилася, все перевірила. Може, на старість зовсім голова погано працює? Праску залишила ввімкненою… Чи плитку забула?
Праска в мами цілодобово ввімкнена! Такого й уявити було неможливо. Дев’ять років минуло від смерті батька; увесь цей час вона жила сама й берегла кожну копійку. Навіть воду на чай кип’ятила рівно на одну чашку. Виходячи з кімнати, неодмінно гасила світло, перед сном виймала вилку телевізора з розетки. Звичайний рахунок був сімсот, щонайбільше — вісімсот.
— А що в тебе за червень було, мамо?
Мати відповіла не відразу.
— Дев’ять тисяч. Я ж тобі не сказала. Вирішила, це я сама щось наплутала. З відкладених грошей узяла й заплатила.
Заяву на відпустку Ірина написала того ж вечора. Завідувачка побурчала, проте підпис поставила. Взагалі-то відпустку вона приберігала на вересень: Ірина збиралася на море, уперше за кілька років. Купила навіть новий купальник. Він і зараз лежав у шафі, досі з етикеткою. Та їхати відпочивати, поки мама плаче в слухавку й сумнівається у власному глузді, Ірина не могла.
Вона сховала телефон і знову перевела погляд на вікно. З голови не виходили двадцять три тисячі. Могли помилитися під час розрахунку, міг зламатися лічильник; не можна було виключати й шахраїв. Ірина перебирала пояснення, як на виклику в пацієнта, від якого нічого путнього не доб’єшся. За дванадцять років на швидкій вона навчилася замість паніки шукати причину. Тут теж належало її знайти.
Біля хвіртки мама обійняла Ірину й сховала обличчя в неї на плечі. Яка ж вона стала маленька, худенька, — Ірина з тривогою відчула це в обіймах.
— Мамо, ти схудла?
— Та облиш ти мене, — відмахнулася Оксана Василівна. — Сама ж бліда вся. Знову, мабуть, після добової зміни?
— Нічого зі мною. Ходімо краще до лічильника.
На веранді висіла залізна скринька з віконцем. Крізь мутнувате скло старого лічильника було видно коліщатко, що оберталося. Ірина пішла по хаті, а мама — слідом за нею, охаючи біля кожного вимкненого приладу. Спершу з розеток повиймали вилки телевізора й мікрохвильовки, потім Ірина перевірила праску, плитку, старий обігрівач, що стояв у комірчині. Подумавши, вимкнула й холодильник, і навіть криничний насос.
Вони вдвох повернулися на веранду. Коліщатко наче навмисне продовжувало свій повільний, рівномірний рух.
— От, бачиш? — прошепотіла мама. — Нічого не працює, а світло все намотує.
Кілька довгих секунд Ірина дивилася крізь скло. Потім розчахнула залізні дверцята й опустила важілець головного автомата. Коліщатко здригнулося, завмерло — і водночас із сусіднього двору долинув чоловічий голос:
— Рятуйте! Хто-небудь, допоможіть! Та допоможіть же!
Рука Ірини залишилася біля щитка. Завмерши на місці, вона повільно повернула голову до паркану.
— То ось у чому річ…
— Іринко, хто кричить? — злякалася мати. — Що там сталося?
— Піду з’ясую, мамо.
З ґанку Ірина збігла рішуче. Між ділянками стояв старий штахетник, подекуди похилений. Сусідній будинок вона пам’ятала порожнім: після смерті баби Наді в ньому кілька років ніхто не жив. Лише на початку літа, за маминими словами, знайшовся покупець. Про нового власника Ірина майже нічого не знала.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.