У мій день народження свекруха назвала подарунком дозвіл жити в моїй же квартирі, але потім слово взяв мій батько

— Бережи дверну коробку! І шпалери теж: я за них сама платила, — попередила Іра, притримуючи вхідні двері.

У передпокій спиною вперед задкував Віктор. Перед собою він тягнув страхітливе крісло-ліжко й пихкав, наче перевантажений паровоз долав крутий підйом. Меблева каракатиця опиралася переїзду: пружини брязкали, дерев’яні підлокітники зачіпали кути. Однокімнатна квартира площею тридцять сім метрів ніяк не хотіла вміщати цю громадину.

Слідом за кріслом урочисто впливла Світлана Андріївна. Паличка, дрібні обережні кроки — своє тіло вона берегла так, наче переносила кришталеву вазу старовинної династії. З лікарні її виписали три дні тому, після видалення жовчного міхура. Операція минула без ускладнень, шви гоїлися, зате трагізму довкола жінки, що одужувала, вистачило б і на значно серйозніший випадок.

— Господи, яка тіснота… Як у сірниковій коробці, — свекруха гидливо оглянула передпокій. — Гаразд, заради сім’ї потерплю. А спати мені де?

— На кухні влаштуємо, мамо, — бадьоро доповів Віктор, змахуючи піт із чола. — Там світло, вікно велике. І телевізор зможеш дивитися.

Іра спостерігала за переселенням мовчки. Ще вчора, коли обговорювали реабілітацію, усе здавалося їй доволі простим. У сусідньому районі пустувала чудова двокімнатна квартира свекрухи. Можна було відвезти Світлану Андріївну додому, а Вікторові — щовечора приїжджати з продуктами. Якщо він боявся залишати матір без нагляду, ніщо не заважало йому пожити в неї пару тижнів.

Та такий порядок чоловік рішуче відкинув. Розмахуючи руками, наче вітряк потрапив в ураган, він заходився міркувати про сімейний обов’язок.

— Чоловік і дружина не повинні жити окремо. Що ж це за сім’я виходить? Мамі потрібен цілодобовий нагляд, а не вечірні візити. Невістка повинна їй бульйони подавати.

Ні биття тарілок, ні істерики у відповідь не було. Іра прикинула, на чому тримаються ці вимоги. Квартира, куди зараз тягли крісло, належала її батькові, Михайлу Григоровичу. Після весілля він пустив молодят сюди безкоштовно: живіть, відкладайте на перший внесок. Світлана Андріївна ділитися своїм житлом не збиралася. Донедавна другу кімнату вона здавала студентам, потім вони з’їхали. Тепер уся двокімнатна була вільна, проте пані потрібен був догляд із доставкою додому.

Віктор уже збирався протягти крісло далі, коли Іра стала впоперек проходу на кухню. Пальці вона зчепила в замок.