Копіювання заборонено

Тексти Realish захищені авторським правом. Публікувати їх на інших сайтах, у соцмережах і групах без дозволу редакції не можна.

Копії у Facebook ми оскаржуємо: їх видаляють, а за повторні порушення сторінки й групи можуть заблокувати.

Поділитися історією можна посиланням.

Після розлучення їй дістався гнилий будинок... Через рік чоловік не повірив власним очам...

Після розлучення їй дістався гнилий будинок... Через рік чоловік не повірив власним очам...
Частина 1 з 3

— Прошу, Іриночко. Твій родовий маєток. За угодою в мене залишаються квартира, машина й магазин. А дідову хату забирай. Мені чужого не треба.

— Я ж не просила, Вітю.

Після розлучення їй дістався гнилий будинок... Через рік чоловік не повірив власним очам...

— Дід сам тебе кликав: «Приїжджай, Ірочко, приїжджай». От тепер хата твоя.

— Вітю, двадцять шість років…

— Усі двадцять шість років ти підписувала. Звичка. Якщо ключ іще не зігнив, знайдеш його під ґанком. Вибач, мене Жанна чекає.

— Здрастуй, дідусю. Я приїхала. Ти ж кликав?

Анечці по телефону Іра сказала:

— Так, сама підписала. Чую, Анечко. І про те, що мене обібрали, теж чую. Я в селі, у діда.

— Ти там тримайся, добре? Ми на тебе чекаємо.

— Хата пустувала, кажеш? Тепер я тут живу.

— Мамо, ти отут ночувала?

— І навіть виспалася.

— Їдьмо до мене. Квартира однокімнатна, але вдвох помістимося.

— Не поїду, Анечко.

— Чому? Та в тебе над головою дах от-от завалиться.

— Усі двадцять шість років він указував, де мені жити, і я там жила. Досить.

— Господине! Я Павло, з крайньої хати. Учора у вас піч диміла. Не паліть у ній, учадієте.

— А чим грітися?

— Піч треба перекласти. Леонід Васильович її сам склав і сам занедбав.

Павло приніс Ірі коров’ячого молока з ранкового надою.

— Яке солодке. Заводське таким не буває.

— А звідки ви знаєте, яке воно на заводі?

— Дев’ять років технологом на молокозаводі. Сири варила, поки не заборонили. Виявляється, дружині директора білий халат носити соромно.

— То ви технолог.

— Мамо, зачепила твою цеглину й зламала ніготь.

— Відросте.

— Я взагалі-то заради нього в салон їздила.

Павло знайшов коробку.

— Господине, тут написано: «Ірочці».

Іра впізнала дідову руку.

— Це що, скарб?

У коробці був лист: «Ірочко, читаєш — значить, мене вже немає. Таки приїхала. Хай тобі кажуть що завгодно. Ти тільки хату не продавай. Тут твоя бабуся сир варила».

— Мамо, дивись, там іще якісь папери лежать.

— Потім. Зараз не можу.

Іра вголос звернулася до діда:

— Зварю, дідусю. Чуєш? Зварю.

— Тут тріщина. Кислуватий. А цей узагалі як папір.

— Мамо, ми ж у сир останні гроші вгатили.

— Значить, пробуємо вчетверте. Якщо й четверта спроба не вдасться, буде п’ята.

— Невдалий шлюб я вже пережила, Анечко, і з браком упораюся.

— Ти про сир?

— І про сир теж.

— Дядьку Павле, ну скажіть хоч щось…
Яке враження залишила історія?
Оберіть одну реакцію — її можна змінити.
Слово читачам

Поділіться враженням від історії

0

Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.

Залиште свій коментарЗначок підбереться за іменем сам — або .
Без реєстрації

Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.

З вами траплялося схоже?Розкажіть свою історію — ми опублікуємо її на Realish. Імена та місця за вашим бажанням змінимо.Розповісти свою історію

Ще з рубрики «Відносини»

Усі історії рубрики