
— Ану віджени свою бляшанку на три метри від мого нового паркану! Жваво! Ще забризкаєш усю плитку багнюкою зі своєї таратайки!
Дарія ще тримала ключ у замку запалювання, а тітка Варя вже вискочила з хвіртки. Здавалося, потривожений вулик набув людської подоби: обурене обличчя, миготливі руки, відчайдушні спроби відігнати машину подалі від височенного паркану з профлиста. Велюровий костюм отруйного відтінку обтягував її з тією самою безжальністю, що й ковбасна сітка.

Дарія кліпнула. Світ залишився на місці, тільки його устрій за одну мить став іншим. Ще до повної зупинки машини вона встигла помітити, яким чужим зробилося все довкола. Замість низького штахетника з облупленою блакитною фарбою та золотих куль за ним — суцільний метал. Палісадник зник. Перед глухою стіною лежала бездоганно рівна дорога бруківка.
Трохи більше року Дарія сюди не приїздила. Працювала на двох роботах, берегла кожну вільну копійку: половину відкладала на довгоочікуване весілля, половину з незмінною точністю годинника переказувала тітці Варі. На ліки для Лідії, підтримувальні крапельниці, особливий масаж хворих суглобів. Бабусю вона любила до судом — та виростила її, поки батьки робили кар’єру далеко від дому. Тепер Дарія нарешті взяла відпустку й привезла запрошення на весілля: хотіла вручити його сама.
Вона озирнулася на пасажирське сидіння. Дмитро, її наречений, розмовляв телефоном. Піднявши вказівний палець, він вибачливим жестом попросив зачекати й беззвучно, самими губами, пояснив:
— Важливий клієнт. Дай мені п’ять хвилин, і я за тобою.
Кивнувши, Дарія накинула легку куртку й вибралася назовні. Весняний вітер війнув пахощами квітучої вишні, але тієї ж миті їх заглушили різкі дешеві парфуми тітки.
— Добридень, тітко Варю. Куди палісадник подівся? — Дарія зачинила дверцята, намагаючись пропустити повз вуха недавній окрик.
— А тобі яке діло до мого палісадника? — Варя заступила хвіртку, взявшись руками в неосяжні боки. Оченята, мов два блискучі ґудзики, підозріливо оглядали племінницю згори донизу. — Зателефонувати перед приїздом не можна було? Люди спершу попереджають. У нас, між іншим, свої плани бувають.
— Хотіла сюрприз зробити. — Дарія спробувала протиснутися повз неї. — Де бабуся? У хаті? Я їй новини привезла.
— Спить вона. Уранці на процедури возили, стомилася. Нема чого туди ходити, підлогу топтати…


















Поділіться враженням від історії
1Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.
Огиду. Від таких родичів ганьба для шахраїв