
— Чотирнадцять. Усі на місці. І Рогова не забути: він скоринку любить.
Марина закінчувала роботу, коли її гукнула економка:

— Шаповал, ви ще тут? Через п’ять хвилин вимикаємо світло.
— Уже закінчую, Зарічна.
Андрієві подали суп; він подякував. Боря тим часом запропонував Марині підвезти її додому:
— Холодно ж.
— Дякую, не треба. Мені автобусом зручніше.
— Ти незмінно обираєш найдовший маршрут.
— Зате він довозить мене куди треба.
Економка прийшла до Андрія зі звинуваченням:
— Ваша нова покоївка вас обкрадає.
— Що ж у мене зникло, Зарічна?
— Хліб. Забирає щовечора, камера все записує.
— Хліб?
— Починають із хліба, а потім і до срібла добираються.
— Давно вона тут? Як її звати?
— Три тижні. Марина Шаповал. Звільнити її?
— Зачекайте. Хочу сам розібратися.
— Як скажете.
Андрій вирішив подивитися, куди вирушає його хліб.
— Борю, машина сьогодні не потрібна. Піду пішки.
Марина перебирала імена: Шульга, Гаврилюк, Уткін, бабуся. В автобусі Антон запитав:
— Тобі на тій самій зупинці виходити?
— Так, Антоне. Дякую. А це тобі на перерву.
— Балуєш ти мене.
Андрій зауважив, що водія вона знає на ім’я. Після поїздки автобусом почався обхід будинку.
— Мариночко, знову прийшла! Ти щовечора приходиш.
— Шульго, вам тоненько нарізала. Як ви любите.
— Більше ж ніхто не стукає.
Біля наступних дверей Гаврилюк здивувався:
— Уже вівторок?
— Четвер. Але хліб той самий.
— Бабусі перекажи: я її в карти грати кликав.
— Вона скаже, що ви шахруєте.
Уткін зустрів Марину скаргою:
— Радіатор знову зламаний.
— Попрошу бабусю зателефонувати господареві.
— Та він тільки й чекає, коли ми звідси заберемося, люба.
— Нікуди ви не дінетеся, Уткіне. Поки я до вас стукаю — нікуди.
— Трьох обійшли, ще одинадцять.
Андрія, який спостерігав за Мариною, помітив літній сусід.
— Заблукав, синку?
— Можна й так сказати.
— А як на мене, ти за нашою Мариною ходиш.
— Так помітно?
— Пальто тебе виказує. Тут такого ні в кого немає.
— Мені просто цікаво.
— Працюєш ким?
— Будую.
— Тоді цікався тихіше. Вона одна до нас іще стукає.
— Моя Марина прийшла? — долинуло з-за інших дверей.
— Я, Яблонська. Сьогодні житній.
Діставшись до бабусі, Марина почула:
— Пізно ти, люба.
— Чотирнадцять дверей, бабусю. Чотирнадцять.
— А сама сьогодні їла?
— Хліб їла.
— Хіба це вечеря? Економка досі за тобою пильнує?

















Поділіться враженням від історії
3Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.
Хтось висмикнув кусок історії, невміло, п'яте через десяте переповів, зробити правильно все і в шкільну програму для виховання людяності в дітей. Суть зрозуміла, але скубана розповідь.
@Леонід Так скубли не уміло,багато фамільярності,дуже трудно читається.Там де на ви назвати то називають ти?
ЗАДОВОЛЕННЯ І ГОРДІСТЬ ЗА ПЕРСОНИ, НЕ БАЙДУЖІ ЗА ЖИТТЯ ЛЮДЕЙ ПОВАЖНОГО ВІКУ!!! 💓💓💓 ДЯКУЮ ЗА ДУШЕВНУ ІСТОРІЮ!!! БАЖАЮ УСПІХІВ В ПОДАЛЬШОМУ!!!💞👋👋
ПОВАГУ ДО ЛЮДЕЙ,ЯКІ РОБЛЯТЬ ДОБРО ДЛЯ ІНШИХ ТОХО.ПЕРЕМАГАЮЧИ ПЕРЕШКОДИ, ЗАРАДИ ДОБРИХ СПРАВ!!!💞💞💞