Марина дісталася до останньої сторінки старого списку, але Віра зупинила її:
— Цю не відкривай, люба. Рано ще.
Андрієві перед відходом сказали:
— Приходь удень, синку. Допомога нам стане в пригоді.
Андрій упізнав будинок, у якому побував, і звернувся до Віктора:
— Цей будинок належить мені. Чому там досі живуть люди?
— Чотирнадцять квартир. Наймачі, старі договори. Уже рік отримують повідомлення. Ти цю угоду два роки тому підписав.
— Вікторе, я підписував карту, а там — двері, за якими живуть.
— Вартість вежі — чотириста мільйонів.
— Зачекає твоя вежа.
— Через тридцять днів знесення. Бригади замовлені.
— Скасуй замовлення.
— Рада не дозволить тобі відмовитися через старий будинок.
— Знайди для вежі інший майданчик.
— Що з тобою вчора сталося?
— Пішов за своїм хлібом.
— За чим?
До економки Андрій звернувся окремо:
— Зарічна, поговорімо про вашу покоївку.
Боря вже знав про поїздку.
— Ви за Мариною автобусом їздили?
— Боре, нікому про це.
— Пізно. Я кухареві розповів.
— Хто б сумнівався.
Уранці Андрій зупинився біля Марини:
— Доброго ранку. Марина, так? Подобається вам тут?
— Доброго ранку, Андрію. Хліб подобається… Тобто кухня.
— А що роблять із хлібом, який залишається?
— Викидають.
— Он як?
— Щось сталося?
— Ні, усе гаразд.
Згодом Зарічна запитала:
— Подивилися, куди вона його носить?
— Подивився. Нехай забирає.
— Але є правила.
— Тепер правило таке: щовечора хліб забирає Марина.
— Розм’як через неї.
Андрій переглядав документи щодо будинку разом із Віктором:
— Логінове, у будинку чотирнадцять квартир. Середній вік мешканців — сімдесят дев’ять років.
— Вулиця… Чому мені знайоме це місце?
На занятті шеф похвалив Марину:
— Шаповал, скоринка знову чудова.
— За дідусевим рецептом.
— Випускний іспит через шість тижнів.
— Буду готова, шефе.
Бабусі Марина зізналася:
— Мені здається, Андрій знає.
— Про що, люба?
— Що я хліб беру.
— Отже, знає про твою доброту. За неї не судять.
Тим часом Віктор розмовляв з економкою, Галиною Зарічною:
— Він через неї від вежі відмовиться.
— Через покоївку?
— Через те, що вона йому показала. Приберемо її — забуде.
— А мені що дістанеться?
— Вистачить, щоб більше не працювати.
— Для звільнення потрібна причина.
Андрій повідомив, що їде до іншого міста на два дні. Зарічна побажала щасливої дороги:

















Поділіться враженням від історії
3Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.
Хтось висмикнув кусок історії, невміло, п'яте через десяте переповів, зробити правильно все і в шкільну програму для виховання людяності в дітей. Суть зрозуміла, але скубана розповідь.
@Леонід Так скубли не уміло,багато фамільярності,дуже трудно читається.Там де на ви назвати то називають ти?
ЗАДОВОЛЕННЯ І ГОРДІСТЬ ЗА ПЕРСОНИ, НЕ БАЙДУЖІ ЗА ЖИТТЯ ЛЮДЕЙ ПОВАЖНОГО ВІКУ!!! 💓💓💓 ДЯКУЮ ЗА ДУШЕВНУ ІСТОРІЮ!!! БАЖАЮ УСПІХІВ В ПОДАЛЬШОМУ!!!💞👋👋
ПОВАГУ ДО ЛЮДЕЙ,ЯКІ РОБЛЯТЬ ДОБРО ДЛЯ ІНШИХ ТОХО.ПЕРЕМАГАЮЧИ ПЕРЕШКОДИ, ЗАРАДИ ДОБРИХ СПРАВ!!!💞💞💞