Життя без прикрас
Триярусний торт вагою одинадцять кілограмів я тримала перед прочиненими дверима бенкетної зали. За ними сміялися. Я запізнилася на день народження чоловіка на сорок хвилин: із четвертої ранку сама пекла йому цей торт. Уже взялася за ручку, коли серед сміху почула його голос — гучний, ситий, святковий.
— Танька ще десь плентається. Свиня. От би взагалі не прийшла: усядеться, половину столу займе. Мені її перед людьми показувати соромно, чесне слово.
Сміялися всі сорок людей — наші спільні друзі та його партнери. Потім крізь їхні голоси пробився молодий, дзвінкий жіночий голос.
— Миколо Степановичу, та що ви! Їй же ніколи: вона свої тістечка відрами їсть.
І знову сміх.
Мені п’ятдесят років, я важу сто чотири кілограми. Який маю вигляд, знаю: нагадування про це чую щодня. Але до зали я тоді не ввійшла. Залишила торт на банкетці в коридорі й дістала телефон. Два місяці мій палець зупинявся над одним номером. Тепер я його набрала.
— Андрію Григоровичу, це Тетяна Василівна.
— Робіть усе.
О 20:32 чоловік, іменинник і господар життя, уже стояв із келихом. Клацнувши пальцями до офіціанта, він гукнув:
— Усім найдорожче шампанське! Моїм коштом!
Він простягнув платинову картку. Від мого дзвінка минуло вісімнадцять хвилин, і картка вже не працювала. Не спрацювали й дві наступні — друга, третя. Потім з’явився кур’єр із жовтим конвертом. Чоловік зблід настільки, що засмага із солярію виявилася безсилою.
П’ятнадцять років він запевняв усе місто, що утримує мене. Тільки хліб, яким він харчується, печу я. Про цю дрібницю він забув.
Я товста. Можна казати «пишна», «при тілі», «апетитна» — ввічливість винайшла чимало слів. Мої цифри від цього не змінюються: сто чотири кілограми, зріст сто шістдесят сім, розмір п’ятдесят шість. У місті я знаю дзеркала, біля яких краще не затримуватися, і магазини, де мені скажуть: «У нас для вас нічого немає». Знаю й тон, яким це промовлять.
На фотографіях від мене залишаються плечі й голова: я завжди стаю за чиєюсь спиною. У літаку пошепки прошу подовжувач ременя, але стюардеса неодмінно уточнює вголос. За столом, у гостях чи ресторані, обмежуюся двома листочками салату й оголошую, що наїлася. Худій жінці дозволено зголодніти. Якщо їм я — значить, жеру.
На вибір сукні для того вечора пішло дві години. Я зупинилася на чорній: вона нібито робить стрункішою. Цю казку знають усі товсті жінки й усе одно в неї вірять. Рукави у три чверті приховували руки вище ліктів, а виріз залишав груди відкритими. За висловом моєї бухгалтерки, груди — єдине, що від зайвої ваги дісталося мені з користю.
Під сукнею була стягувальна білизна. Десять років я ношу її, дихаю упівсили, а до ночі на шкірі залишаються червоні смуги, як від ременя.
У тридцять п’ять років я важила шістдесят один кілограм. Чоловікові вистачало двох долонь, щоб обхопити мою талію; він робив це й сміявся. Потім, у сорок, у щитоподібній залозі виявили недобрий вузол. Її видалили повністю. Мені пощастило залишитися живою, але без щитоподібної залози доводиться жити на пігулках, і тіло перестає слухатися.
За два роки додалося тридцять кілограмів. Я намагалася повернути колишню вагу: голодувала, займалася в залі, доки не падала, пила якісь порошки. Від них тремтіли руки. Вага ненадовго знижувалася, потім знову зростала.
— Тетяно Василівно, годі себе мучити, — сказав лікар. — Ви не від обжерливості набрали вагу. За збережене життя довелося заплатити вагою.
Через рік після операції чоловік побачив мене вранці, коли я вийшла з душу.
— Господи, Таню, хоч рушник на себе накинь.
Після цих слів він повернувся до стіни. Від того ранку я зачиняю двері ванної, щоб переодягнутися у власному домі. Так минуло близько дев’яти років.
На моє сорокап’ятиріччя він при гостях вручив мені підлогові ваги, перев’язані бантом. Засміялися всі. Я сміялася голосніше за решту. До весняного свята отримала абонемент у фітнес-клуб, до Нового року — книжку «Мінус двадцять за три місяці». Усе це чоловік називав турботою.
— Я ж переживаю за тебе, Танько. Занедбала себе. Перед людьми ніяково.
Останні шість років він не взяв мене на жоден прийом.
— Там же фуршет, увесь час на ногах. Тобі важко буде.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.