Життя без прикрас
Біля входу до «Місячного двору» Іра Бондар простягала листівки всім підряд. Минула вже друга година, а пачка в руці меншала куди повільніше, ніж їй хотілося. Яскрава реклама суші-бару обіцяла другий сет у подарунок, але перехожі брали папірці неохоче; багато хто проходив, навіть не глянувши на дівчину. Чоловік у дорогому пальті відмахнувся так, ніби йому пропонували заразну хворобу замість знижки на роли.
За зміну з шостої вечора до дев’ятої години платили вісімсот. Якщо виходити три вечори на тиждень, за місяць набиралося майже десять тисяч — Іра давно все підрахувала. Від боргів такий заробіток не рятував, але залишав хоч щось понад денну зарплату: та цілком ішла на однокімнатну квартиру на околиці й платіж за кредитом.
Удень Іра працювала менеджеркою в турфірмі, відправляючи інших людей відпочивати. У маленькому офісі на першому поверсі житлового будинку стояли три столи й без кінця гудів принтер. Щоранку її начальниця Оксана Романівна зверталася до працівниць з одним і тим самим нагадуванням:
— Дівчата, самі собою путівки в нас не продадуться.
Іра добирала екскурсії, бронювала готелі в Туреччині й Таїланді, терпляче залагоджувала питання з клієнтами, чий обіцяний краєвид на море виявлявся краєвидом на парковку. Сама далі обласного центру вона ніколи не їздила. Іноді знаходила в цьому щось смішне, але частіше взагалі нічого з цього приводу не відчувала. На все, чого не покривала зарплата, доводилося заробляти після роботи.
Гроші вона заборгувала, намагаючись урятувати бабусю. Тамара Михайлівна ростила Іру з чотирьох років: мати поїхала на заробітки й не повернулася. Учителька математики, бабуся вміла і суворо спитати за уроки, і посміятися; щонеділі пекла пироги з капустою й повторювала онуці:
— Іро, усе в житті дозволено, крім двох речей: себе обманювати й чуже брати.
Два роки тому в Тамари Михайлівни виявили пухлину. Іра відразу взялася шукати гроші — позичала всюди, де погоджувалися дати. Приватна клініка, операція, потім дорогі препарати, яких не було за квотою. Після операції бабуся прожила вісім місяців. Ірі залишилися шістсот двадцять тисяч боргу перед банком і двома знайомими. Поки вона не поверне знайомим усе до копійки, спокійно дивитися їм в очі не вийде.
Переступаючи з ноги на ногу, Іра знову відкладала думку про нові черевики. Старі давно просилися на заміну. Черевики ще почекають; борги чекати не могли.
На червоне світло біля бордюру зупинився чорний позашляховик. Усередині Дмитро Ковальчук знову читав повідомлення матері. Воно надійшло п’ять хвилин тому; він пробіг його очима вже разів десять, ніби від чергового прочитання літери могли скластися інакше. Злість закипала дедалі сильніше.
«Синочку, ми із сюрпризом! Післязавтра прилітаємо на два тижні. Лікарі дозволили татові летіти. Перед весіллям нарешті як слід познайомимося з майбутньою невісткою. Передавай Мариночці вітання. Цілую».
Післязавтра був четвер. Дмитрові було тридцять шість, і за дванадцять років у бізнесі він звик швидко давати раду проблемам. Починав з одного вживаного фургона: вночі сам сидів за кермом, удень здобував замовлення. Тепер у його компанії «Північний шлях» було три складські комплекси й двісті вантажівок. Зриви постачань, перевірки, спроби конкурентів переманити клієнтів — усе вирішувалося, якщо подумати й заплатити кому треба. А з цим повідомленням він не знав, що робити.
— Миколо, ти б що зробив на моєму місці? Тільки чесно, — запитав він, далі дивлячись на екран.
Микола Петрович возив його сьомий рік. Кремезному водієві із сивими вусами було п’ятдесят чотири; про шефа він знав більше за будь-кого в компанії, зокрема й про Марину.
— Розповів би батькам як є, Дмитре Андрійовичу.
— Татові три місяці тому серце оперували. Кардіолог мені особисто звелів: мінімум пів року без потрясінь. І як я йому скажу? Весілля скасовуємо, бо я приїхав додому й застав наречену з іншим мужиком?
Водій промовчав. Дмитро потер перенісся.
— Місяць тому треба було зателефонувати. Одразу, — повів далі Дмитро. — А я все чекав, щоб він зміцнів, і дотягнув.
— Може, сказати, що Марина у відрядження поїхала?
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.