Голос судді зливався з монотонним гулом старих ламп денного світла. Слова падали важко, ритмічно, наче грудки сирої землі на дерев’яну кришку. Стаття сто одинадцята. Умисне заподіяння тяжкої шкоди здоров’ю.
Анна нерухомо стояла в скляному акваріумі для підсудних. Пальці правої руки методично намацували в кишені куртки потертий титановий карабін. Метал зберігав глибоку щербину від уламка. Цей карабін витримав три ротації й десятки евакуацій. Тепер він залишався єдиним твердим предметом у світі, що розсипався.
Суддя не підводила очей від списаних аркушів. Прокурор нудьгуючи перегортав сіру картонну теку. На першому ряду сидів потерпілий — Владлен Марченко. На його щелепі біліла акуратна хірургічна пов’язка, а дорога сорочка щільно облягала плечі.
Шість років колонії загального режиму. Сухий стукіт суддівського молотка. Різке клацання сталевих браслетів на зап’ястках.
Конвойний мовчки підштовхнув Анну до виходу. Вузькі коридори суду пахли хлоркою, старим папером і застарілим потом сотень людей, які пройшли тут до неї. У металевому відсіку автозаку було темно й нестерпно тісно. Залізні лави обпікали холодом навіть крізь щільну тканину штанів. Камера пахла соляркою й чужим страхом.
Мотор надсадно заревів. Машина сіпнулася, виїжджаючи на нерівний міський асфальт. Анна притулилася потилицею до вібруючої сталевої стінки. Автозак трусило на кожній вибоїні. Карабін у кишені звично холодив стегно. Дорога на схід обіцяла бути довгою. Крізь вузькі щілини ґрат пробивалося тьмяне світло вуличних ліхтарів, розрізаючи темряву на рівні смуги.
Три місяці тому був такий самий вогкий вечір. Анна щойно повернулася до міста після важкого місяця на нулі. У рюкзаку лежала підписана форма, у вухах стояв звичний дзвін від контузії. Вона просто вийшла до цілодобового магазину біля дому.
Скляні двері магазину були вкриті сіткою дрібних тріщин. На мокрому асфальті блищали калюжі, пахло дощем і бензином. Біля чорного позашляховика стояли двоє. Владлен мертвою хваткою вчепився у волосся дівчини в порваній куртці.
Дівчина не пручалася. Вона лише глухо мукала, коли хлопець методично бив її потилицею об бокове скло машини. Охоронець магазину нервово курив на ґанку, старанно вивчаючи нічне небо.
Анна не стала діставати телефон. Тактичний інстинкт спрацював швидше, ніж мозок устиг оцінити цивільну обстановку. Вона ступила до машини по блискучому від дощу асфальту. Дистанція скоротилася до двох метрів.
Владлен обернувся на звук кроків. Він відпустив свою жертву й різко ступив назустріч Анні. У його правій руці тьмяно блиснув важкий металевий предмет.
Анна пішла з лінії атаки коротким ковзним кроком ліворуч. Ребро долоні жорстко вдарило в шию. Другий рух — точна підсічка під опорну ногу. Хлопець із гуркотом упав на мокрий асфальт….
