Він спробував підхопитися, замахуючись важким балонним ключем. Носок армійського черевика зустрівся з його щелепою. Сухий хрускіт кістки пролунав неприродно голосно у вечірній тиші.
Дівчина миттю розчинилася в темній підворітні. Владлен залишився лежати в калюжі, бруднячи кров’ю дорогу куртку. Охоронець магазину раптом ожив, кинув сигарету й натиснув тривожну кнопку.
Патруль приїхав за чотири хвилини. У відділку з’ясувалося, що постраждалу дівчину ніхто не бачив. Зате всі чудово бачили неспровокований напад на сина чиновника з податкової.
Камери спостереження на фасаді магазину дивовижним чином виявилися вимкненими на профілактику. Охоронець упевнено заявив, що жінка в камуфляжі напала на хлопця, який мирно розмовляв. Нагородні документи Анни молодий слідчий бридливо відсунув на самий край столу.
Автозак різко загальмував, обриваючи важкі спогади. Брязнув зовнішній засув. Собачий гавкіт розірвав густу тишу морозної ночі. Вівчарки хрипіли на коротких повідках, видихаючи в темне небо густу білу пару.
Конвой вишикував прибулих у колону. Анна спустилася залізними сходинками просто в брудне снігове місиво. Крижаний вітер миттю забрався під куртку. Перед нею височів бетонний паркан із колючим дротом, залитий мертвим світлом жовтих прожекторів.
Процедура прийому тривала три виснажливі години. Особистий огляд, вилучення речей, холодний душ у бетонному підвалі. Карабін дивом вдалося сховати в підпоротій підкладці форменої куртки.
Важкі двері карантинного барака відчинилися зі скрипом. У ніс ударив спертий запах немитого тіла, сирої вовни й дешевого тютюну. Стіни вкривала облуплена зелена фарба. Уздовж них вишикувалися ряди двоярусних залізних ліжок.
Металеві двері з брязкотом зачинилися за спиною. У тьмяно освітленому приміщенні було близько сорока жінок. Вони сиділи на нижніх ярусах, збившись у купки. Повисла щільна, дзвінка тиша.
Анна зробила два неспішні кроки вперед. Обвела поглядом обшарпаний барак. У самому центрі, на найкращих місцях біля теплої чавунної батареї, сиділа група з п’яти осіб.
У центрі групи була огрядна жінка з коротким їжачком сивого волосся. На її широкій шиї синіло криве татуювання. Жінка неквапливо чистила яблуко маленьким шматком заточеного металу.
Шкірка падала на застелений старою газетою табурет. Сивоволоса підвела погляд. Її очі були зовсім безбарвні, мов тала вода на весняній кризі.
— Диви-но, військова завітала, — голос сивоволосої скрипнув, наче іржава дверна завіса. — Чоботи свої знімай. У нас тут бруд не топчуть.
Анна зупинилася. Пальці в кишені до побіління стиснули титановий карабін. Дистанція до столу — рівно чотири метри. П’ятеро проти однієї.
Вона припустилася своєї першої помилки. Помилки, якої в цих стінах ніколи не прощали. Анна не опустила покірно погляд на стертий лінолеум, а подивилася сивоволосій просто в безбарвні очі.
Спіраль зеленої яблучної шкірки м’яко опустилася на застелений газетою табурет. Сивоволоса неквапливо встромила шматок заточеної сталі в центр недоїденого яблука. Звук пробитого щільного м’якуша видався неприродно гучним у задушливій тиші приміщення. Жінки на нижніх нарах синхронно втягнули голови в плечі, намагаючись злитися з облупленими цегляними стінами.
— Борза, значить, — констатувала сивоволоса рівним, глухим голосом. — Рито, Галю. Поясніть новенькій базові правила нашого гуртожитку.
Із напівтемряви біля гарячої чавунної батареї повільно ступили дві постаті. Перша, висока й кістлява, методично постукувала важким алюмінієвим кухлем по власному стегну. Друга, огрядна й неприродно широка в плечах, мовчки стиснула пудові кулаки. Вони почали розходитися в боки, грамотно беручи Анну в жорсткі кліщі.
Анна миттєво оцінила складну геометрію простору. Вузький прохід між рядами металевих ліжок сильно обмежував будь-який маневр. Позаду були важкі дубові двері карантину, надійно замкнені ззовні ключем чергового. Під ногами зрадливо ковзав витертий до сірої основи старий лінолеум….
