Кістлява Рита кинулася вперед першою. Вона цілила тупим металевим краєм кухля просто в ліву скроню. Анна ледь помітно змістила центр ваги, дозволивши алюмінію зі свистом розітнути порожнє повітря. Жорсткий блок передпліччям намертво зупинив руку нападниці, що провалилася.
Короткий, вивірений удар важкого армійського черевика під коліно завершив справу. Рита з глухим хрипом упала на брудну підлогу. Галя атакувала слідом, намагаючись просто задавити новеньку своєю масою. У тісному бараці цей прямолінійний тваринний розрахунок цілком міг спрацювати.
Анна щільно вперлася спиною в холодні залізні прути найближчої шконки. Вона пружно відштовхнулася від каркаса. Зустрічний удар основою долоні в грудину вибив з огрядної Галі рештки кисню. Тіло нападниці відлетіло назад, врізавшись у сусіднє ліжко.
Металевий панцирний каркас жалібно задзвенів під її вагою. Галя повільно сповзла на підлогу, судомно хапаючи ротом сперте повітря барака. Рита тихо скиглила в кутку, колисаючи стрімко набрякле коліно.
— Досить, — скрипучий голос сивоволосої розрізав повислу фізичну напругу. — Казенні меблі мені тут не ламайте.
Анна залишилася стояти на тому самому місці. Дихання лишалося рівним, пульс ледь пришвидшився від короткочасного викиду адреналіну. Пальці в глибокій кишені форменої куртки й далі звично огладжували прохолодний титан старого карабіна.
— Воєвала, значить, — сивоволоса уважно вивчала Анну своїми безбарвними очима. — Тут тобі не фронт, дівчинко. Тут окопів нема, довкола тільки глуха цегла та залізні ґрати. Чоботи свої поки носи.
Анна мовчки пройшла до дальнього кутка довгого приміщення. Там пустувала верхня шконка. Тонкий смугастий матрац, набитий злежаною жорсткою ватою, виразно пах застарілою вогкістю й чужим потом. Груба суконна ковдра неприємно колола змерзлі пальці.
Вона лягла поверх сірої ковдри, не знімаючи куртки й зашнурованих черевиків. Зимова ніч тяглася нестерпно повільно. Барак жив своїм звичним прихованим життям. Чувся глухий кашель, скрип іржавих пружин і чиєсь тихе бурмотіння уві сні.
Із щілин у розсохлих дерев’яних віконних рамах постійно тягло колючим протягом. Анна не заплющувала очей до самого ранку. Вона методично контролювала рухомі тіні, дослухаючись до кожного шереху.
О шостій ранку заскреготів масивний зовнішній засув. Різке світло чергових стельових ламп боляче вдарило по очах. До карантину увійшли двоє наглядачів у щільних чорних бушлатах. Повітря миттю наповнилося різким запахом морозу, дешевого тютюну й взуттєвого гуталіну.
— Підйом! Шикуватися на ранкову перевірку у двір! — гаркнув прапорщик. Він недбало постукував гумовим кийком по облупленому дверному косяку.
Сорок заспаних жінок квапливо висипали в сірий морозний ранок. Табірний плац вкривав жорсткий утоптаний сніг, щедро присипаний чорною вугільною пилюкою. Ця пилюка летіла з труби місцевої котельні, осідаючи на обличчях і одязі. Крижаний поривчастий вітер миттю пробирав крізь тонкі казенні куртки.
Анна зайняла місце в задньому ряду. Вона звично розправила плечі й завмерла. Ранкова перекличка тривала довгих пів години. Кожне прізвище наглядач викрикував сухо й абсолютно байдуже.
Начальник загону, огрядний майор з обвітреним багряним обличчям, повільно крокував уздовж жіночого строю. Його начищені формені чоботи ритмічно хрустіли по промерзлому снігу. Він вдивлявся в обличчя засуджених нудьгуючим поглядом господаря…
