
На верхньому аркуші великими літерами було написано: «Заява про розірвання шлюбу». Роман Дорош тримав папери, зупинившись на порозі спальні, й не міг змусити себе вдихнути. Аркуші дрібно тремтіли в пальцях; той, із заголовком, раптом став огидно важким. Продуманий до дрібниць план руйнувався, мов картковий будиночок, на який війнуло протягом.
Він збирався залишити документи на тумбочці біля ліжка, промовити кілька холодних фраз і вийти, не озираючись. Три тижні добирав і повторював ці слова — за кермом, у ліфті, наодинці в кабінеті. У всіх репетиціях він ішов. У жодній не було того, що тепер постало перед ним.

Марина спала, відкинувши голову на подушку, на їхньому широкому ліжку. Біля неї гудів білий апарат; екраном пробігала тремтлива зелена лінія. Від машини до руки, закріпленої медичним пластиром, тягнулися тонкі червоні трубки. Бліде, виснажене обличчя дружини здалося Романові незнайомим — на коротку мить він навіть не впізнав її.
Він нічого не знав. Ця думка виявилася страшнішою за крик: за одинадцять років разом Марина жодного разу не сказала йому про хворобу. Тепер він згадував останні місяці й не розумів, як міг бути настільки сліпим. Вона дедалі частіше їздила до подруги, пізно поверталася додому; під очима темніли кола, обличчя залишалося блідим.
Тоді його думки займала угода, що обіцяла поставити його в один ряд із найвпливовішими людьми міста. У відлучках дружини він убачав потайливість, у її втомі — холодність. Для зради не знадобилося доказів: Роман вигадав її сам, переконав себе, що все саме так, і найняв юриста.
Не розтискаючи пальців із паперами, він повільно сів у крісло біля дверей. Дивився на Марину, а згадував зовсім інше життя — те, у якому вони познайомилися. У свої двадцять шість він жив у найманій кімнаті, їв локшину й лише мріяв відкрити компанію.
Марина працювала медсестрою в районній лікарні. Ночами він засиджувався в її подруги над кресленнями, а вона приносила йому чай. Із його задумів посміювалася, але з таким теплом, що ображатися не виходило. Інші в нього не вірили. Вона — вірила й віддала свої заощадження, щоб відбувся перший контракт. Згодом він жодного разу не почув від неї нагадування про ці гроші.


















Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.