— Ну куди ж ти, малюче? — Оксана квапливо ступила слідом за крихітним кошеням, яке шаснуло в темний підвал і звідти озвалося переляканим нявчанням.
Старий будинок вона купила зовсім недавно, тож як слід оглянути його й подвір’я ще не встигла. Після тяжкого розлучення особливо вибирати не доводилося: колишній чоловік залишив Оксану майже без засобів і вигнав із попереднього житла, а решти заощаджень вистачило лише на занедбаний будинок у маленькому селі. Однак навіть цей скромний прихисток здавався їй кращим за вулицю й принизливу залежність від людини, поруч із якою вона давно перестала почуватися щасливою.
У свої тридцять п’ять років вона встигла витримати чимало ударів, але так і не навчилася відповідати жорстокістю на жорстокість. Часом Оксані здавалося дивом, що після всього пережитого вона взагалі зберегла сили жити далі. Вона часто дорікала собі за м’якість і обіцяла стати розважливішою, холоднішою, суворішою. Кожна така обіцянка розсипалася при першому ж чужому нещасті, і тепер вона, забувши про власну тривогу, поспішала рятувати безпритульне звірятко.
Біля підвальних дверей Оксана намацала вимикач. Лампочка ледь спалахнула, під стелею затріщала стара проводка, і посипалися іскри. Вона відразу вимкнула світло й відступила, відчуваючи, як серце неприємно штовхнулося в грудях. Без електрика тут було не обійтися: пожежі їй тільки бракувало.
Увімкнувши ліхтарик на телефоні, жінка обережно спустилася сходами. Їй ввижався шарудіння щурів, але підвал зустрів її сухою прохолодою й несподіваною тишею. За рівним рядом припалих пилом коробок знову жалібно пискнуло кошеня. Оксана протиснулася у вузький прохід, підняла тремтливого малюка й пригорнула до себе.
Воно виявилося худим, брудним і таким настороженим, що спершу все зіщулилося в її долонях. Та від тепла потроху заспокоїлося й перестало вириватися. Оксана винесла його нагору, напоїла молоком, обережно вимила й улаштувала на колінах.
— Раз ми вже зустрілися, на вулицю я тебе більше не віддам, — тихо сказала вона, погладжуючи вологу шерсть.
Кошеня заснуло, довірливо ткнувшись мордочкою в її долоню, і вперше за багато років Оксана відчула всередині не біль, а спокій. Шлюб забрав у неї дім, заощадження й віру в себе, зате тепер над нею не було ні владного чоловіка, ні свекрухи, звиклої користуватися її поступливістю. Вона втратила майже все, але разом зі свободою ніби знову отримала право дихати…
