Життя без прикрас
— Ви так рано? Не чекала вас побачити. — Оксана відступила від дверей, пропускаючи свекруху до передпокою.
На порозі стояла невисока Лідія Степанівна Кравченко в застебнутому до підборіддя сірому плащі. Сиве волосся було, як завжди, акуратно зібране, але звичного теплого блиску в очах уже не лишилося.
— Я не завадила? — спитала вона, ніяково переступаючи з ноги на ногу.
— Звісно, ні. Заходьте. Богдан сьогодні працює з дому.
Оксана взяла в неї плащ і провела на кухню. Сам по собі візит був звичним, однак свекруха останнім часом з’являлася не частіше ніж раз на місяць і заздалегідь телефонувала. Тепер же вона прийшла посеред буднього дня без попередження. Ця раптовість разом із погаслим поглядом гості змусила Оксану забути про ввічливе здивування й подумки приготуватися до поганої новини.
— Богдане, до нас мама! — гукнула Оксана.
Із вітальні одразу долинули швидкі кроки. У дверях з’явився високий брюнет у домашній футболці. Одного погляду на матір йому вистачило, щоб насторожитися.
— Мамо, що сталося?
— Нічого, синочку. Просто вирішила провідати вас. — Лідія Степанівна спробувала всміхнутися, але обличчя лише болісно сіпнулося.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.