Щоранку для Аліни починалося з одного й того самого болісного відчуття: щойно вона розплющувала очі, як до горла підступала щільна, важка нудота. Спершу вона намагалася пояснити це чим завгодно — перевтомою, невдалою вечерею, випадковим збоєм в організмі. Але дні минали, самопочуття не змінювалося, і невдовзі її життя заповнили лікарі, обстеження, черги під кабінетами, аналізи й однаково розгублені відповіді: нічого такого, що могло б пояснити її стан, фахівці не знаходили.
Одного дня, повертаючись після чергового марного прийому, Аліна спустилася в підземку. Їй хотілося лише доїхати додому, зачинити двері, лягти й нікого не бачити. Вона сиділа на краю сидіння, майже не дивлячись навсібіч, і машинально торкалася пальцями срібного кулона у формі серця, що лежав біля основи шиї.
Поруч із нею опинився літній чоловік. Кілька зупинок він мовчав, ніби боровся із собою, а потім неголосно промовив:
— Перепрошую, я розумію, що це може здатися дивним… але зніміть цю прикрасу. У ній щось не так.
Аліна різко прибрала руку від кулона, ніби незнайомець посягнув не на підвіску, а на щось глибоко особисте.
— Це подарунок чоловіка, — сухо відповіла вона. — Він подарував його мені на річницю.
Чоловік не всміхнувся й не знітився. Він дивився на неї так серйозно, що в Аліни по спині пробіг холодок.
— Тоді відкрийте його при мені, — сказав він майже пошепки. — І краще не відкладайте.
Ще зовсім недавно Аліна Соловйова щиро вважала, що її життя склалося вдало. Їй здавалося, що разом із чоловіком, Романом Вершиніним, вони збудували саме той світ, про який багато хто лише говорить: затишний дім, спокійний достаток, повага знайомих, зрозумілі плани й тиха впевненість у завтрашньому дні. У їхньому шлюбі не було бурхливих сцен, гучних сварок чи довгих примирень. Усе виглядало рівно, надійно, майже бездоганно.
Роман обіймав добру посаду у великій комерційній компанії. Він був із тих людей, які завжди мають зібраний вигляд: охайний костюм, спокійний голос, упевнена хода, уміння триматися так, ніби будь-яка ситуація перебуває під його контролем. Аліна працювала графічною дизайнеркою, брала проєкти додому й більшу частину дня проводила у своїй світлій кімнаті, де на столі завжди лежали олівці, зразки паперу, розгорнутий ноутбук і чашка чаю, що вистигла ще до обіду.
Вони часто говорили про майбутню дитину. Обговорювали, де поставлять ліжечко, яким кольором пофарбують стіни, сміялися, сперечаючись, хто вставатиме до малюка вночі. Роман пропонував трохи зачекати — мовляв, скоро в нього з’явиться шанс на підвищення, тоді все буде простіше. Аліна не заперечувала. Їй здавалося, що час у них є, що попереду довге щасливе життя й немає потреби квапити події.
Але одного разу звична тиша їхнього шлюбу дала тріщину.
Усе почалося з подарунка, який мав стати знаком ніжності.
У вечір їхньої п’ятої річниці Роман прийшов додому раніше, ніж звичайно. На ньому не було звичної втоми після роботи. Він мав пожвавлений, майже по-хлоп’ячому задоволений вигляд і тримав у руках маленьку коробочку, загорнуту в блискучий папір.
Аліна зранку готувалася до цього вечора. Вона довго поралася на кухні, приготувала його улюблену страву, розставила свічки, увімкнула негучну музику без слів. У кімнаті стояло м’яке світло, пахло гарячою вечерею, а в повітрі було те хвилююче чекання, яке з’являється перед рідкісними по-справжньому добрими вечорами.
— З річницею, моя хороша, — сказав Роман і простягнув їй коробочку.
Аліна усміхнулася, розв’язала стрічку й підняла кришку. На темній оксамитовій підкладці лежав кулон. Тонкий срібний ланцюжок виглядав витончено, а підвіска у формі серця відразу притягувала погляд. Вона була трохи більшою за звичайну, розміром приблизно з велику монету, а по поверхні срібла тягнувся тонкий візерунок із переплетених квітів і листя.
— Романе… — Аліна обережно взяла прикрасу в пальці. — Яка краса.
— Давай я сам, — м’яко сказав він.
Він підійшов ззаду, прибрав її волосся і застебнув ланцюжок на шиї. Метал торкнувся шкіри холодно, і тілом Аліни пробіг легкий дрож. Вона вирішила, що це просто хвилювання.
— Тобі дуже личить, — промовив Роман біля її вуха. — Тільки пообіцяй мені одну річ….
