Не знімай його. Нехай він завжди буде поруч із тобою. Як знак того, що ми разом.
Прохання прозвучало незвично, але тоді Аліна не побачила в ньому нічого тривожного. Навпаки, їй стало тепло від цієї раптової сентиментальності.
— Обіцяю, — сказала вона й торкнулася срібного серця, що лежало трохи нижче ключиць.
Вона ще не знала, що ця обіцянка невдовзі стане для неї пасткою, яку неможливо побачити очима.
Перші тижні після річниці здавалися майже безхмарними. Кулон не заважав, гарно виглядав і швидко став звичною частиною її образу. Під час відеодзвінків подруги помічали прикрасу, захоплювалися роботою, питали, де Роман знайшов таку незвичну річ. Колега Жанна навіть пожартувала, що після такого подарунка іншим чоловікам буде непросто змагатися з її чоловіком.
Сам Роман теж ніби змінився на краще. Він частіше підходив до неї просто так, обіймав зі спини, питав про замовлення, приносив фрукти, нагадував, щоб вона не працювала до ночі. Аліні здавалося, що їхні стосунки стали глибшими й теплішими, ніби після п’яти років шлюбу вони раптом перейшли в нову, дорослішу й міцнішу близькість.
А потім прийшла хвороба.
Спочатку вона здавалася майже безневинною. Уранці Аліну трохи нудило. Вона вирішила, що винна втома або якась їжа, яку організм не прийняв. Роман першим обережно сказав, що, можливо, це вагітність. Вони обоє із завмиранням серця чекали результату, але тест не підтвердив їхніх надій.
Нудота не зникла. Навпаки, з кожним ранком вона ставала важчою. Прокидаючись, Аліна вже наперед знала, що за кілька хвилин їй доведеться йти до ванної, сідати на край прохолодної ванни або триматися за раковину, поки перед очима хитатиметься біла плитка. Іноді їй здавалося, що навіть стіни навколо рухаються повільно й загрозливо.
Їжа почала викликати відразу. До середини дня вона майже не могла дивитися на тарілку, а в деякі дні запахи переслідували її до самого вечора. Вага почала йти надто швидко. Сукні, які ще недавно сиділи ідеально, стали вільнішими, рукави блузок повисли на зап’ястках.
— Аліно, так тривати не може, — сказав якось Роман, побачивши, як вона вийшла з ванної бліда й знесилена. — Треба йти до лікаря. Я знайду хорошого спеціаліста й сам тебе запишу.
У приватній клініці їй призначили обстеження. Кров, сеча, огляди, додаткові тести — результати один за одним виявлялися нормальними.
— Серйозних порушень я не бачу, — сказав лікар, гортаючи її картку. — Такий стан іноді буває реакцією на стрес. Останнім часом у вас було сильне напруження?
— Нічого особливого, — втомлено відповіла Аліна.
— Тоді поки що поспостерігаємо. Якщо стане гірше або симптоми зберігатимуться, продовжимо шукати причину.
Але краще не ставало.
До нудоти невдовзі додалися головні болі. Вони не були різкими, але трималися годинами — тупі, в’язкі, ніби хтось повільно стискав потилицю й не збирався відпускати. Таблетки майже не допомагали. Потім з’явилася втома, важка й липка, наче тіло наповнили мокрим піском. Аліна могла спати десять годин поспіль, а прокидалася такою розбитою, ніби всю ніч не склепила очей.
Її обличчя змінювалося…
