Життя без прикрас
Промовивши «Відьма біля плити», Андрій зареготав.
Від ванної Ірину Мельник відділяли двері: вона стояла в коридорі. Руки в неї тремтіли; вона завмерла, затамувавши подих, аби чоловік не почув. Він розмовляв телефоном із тією безтурботною впевненістю, яка буває в людини, що не чекає розплати. Удавана веселість у його голосі змішувалася зі зневагою: він немов вважав, що щойно видав геніальний жарт.
— Ну ти ж її знаєш, — провадив Андрій. — Вічно стовбичить на кухні з ополоником: то нарізає щось, то смажить. Звичайна дружина, у господарстві стане в пригоді. Їй більше нічого й не треба.
Він знову засміявся. Ірина вся стиснулася від цього сміху.
— Та не хвилюйся ти, — повів далі Андрій. — На корпоративі будемо разом, як завжди. Вона нічого не запідозрить. Їй хоч перед самісіньким носом усе розклади — однаково не помітить.
Ніби підлога йшла з-під ніг. Ірина ще намагалася переконати себе, що недочула, але кожне слово долинало виразно. Ні затинки, ні сумніву: Андрій говорив із людиною, яка, судячи з розмови, знала всю таємну правду. Хотілося вдертися до ванної, схопити перше, що трапиться під руку, і жбурнути йому в обличчя.
Вона залишилася на місці. Можливо, її стримав цей хижий тон; можливо — те, як легко він говорив про неї, наче про меблі, у яких немає ні обличчя, ні почуттів.
Телефонна розмова скінчилася, й Ірина поквапилася на кухню. Звідти вона почула, як чоловік пройшов до вітальні й увімкнув телевізор. Наче хвилину тому не витер об неї ноги своєю нахабною балаканиною. Щоб не закричати, вона затулила рота долонею, потім змусила себе повільно, глибоко вдихнути. Він не матиме ще й задоволення побачити її біль. Поки що — ні.
У спальні Ірина зачинила двері й опустилася на край ліжка. Не кліпаючи, дивилася перед собою. «Відьма біля плити». Ось ким вона тепер була для нього.
Згадувалася його перша робота, звільнення, мрії потрапити до великої компанії. Тоді вона підтримувала Андрія, брала додаткові зміни, щоб вистачало на оплату рахунків. Його успіхи тішили її так, ніби щось вдавалося їй самій. Усі ці роки, уся ця підтримка — і тепер він міг назвати її відьмою й весело засміятися.
Заснути тієї ночі вона так і не змогла. Андрій, як завжди, повернувся пізно; ліг поруч, не заговоривши з нею, навіть не глянувши в її бік. Ірину трусило, але вона стримувалася. За роки поруч із ним вона засвоїла: свою слабкість можна відкрити тому, хто заслуговує на довіру. Не тому, хто тільки й чекає, коли ти зламаєшся.
Уранці чоловік поспішав на роботу. Зачинивши за ним двері, Ірина не відразу відійшла: стояла, дивлячись на ручку, й потроху видихала. У ній ніби щось тліло, готове спалахнути. Але час для цього ще не настав.
На кухонному столі лежав його телефон. Неуважний Андрій і раніше часто його забував, проте сьогодні Ірина побачила в цьому не звичну випадковість, а знак. Обережно взяла апарат тремтячими пальцями. Одного разу вона мимохіть помітила, яким рухом чоловік знімає блокування; тепер, стиснувшись у клубок, у цілковитій тиші повторила жест, який запам’ятала.
Засвітився екран. Телефон розблокувався.
Просуватися меню виявилося важко: кожна наступна дія вимагала зусилля. Ірина ще питала себе, чи хоче вона знати, чи готова побачити відповідь. Хоче. Готова. Мусить. Серед недавніх повідомлень знайшлося ім’я, повз яке вже не можна було пройти: Оксана Лісовська.
Листування відкрилося, і прочитане обдавало Ірину наче електричним розрядом. Серед рядків було запитання: «Зможеш вирватися сьогодні?» Потім — слова: «Я сумую». Ще один рядок сповіщав: «Звісно, тільки щоб відьма нічого не запідозрила». Далі було звернення Оксани до Андрія: «До зустрічі на корпоративі, коханий. Цього разу підеш зі мною як офіційний супутник».
Телефон вислизнув із рук, наче обпік. Горло перехопило; сльозам, що підступили, Ірина не дала пролитися. Не Андрій вирішуватиме, коли їй плакати.
Піднявши апарат, вона помітила, що пальці більше не тремтять, і відкрила фотографії. Андрій з Оксаною в ресторані. Вони ж у готелі — усміхаються, обіймають одне одного. Серед знімків були скриншоти розмов, і на одному Ірина прочитала слова Оксани: «Бідолашна жінка, вона навіть не здогадується».
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.