Оксана не стала сперечатися, коли Лідія Степанівна оголосила розводи на хромованому крані доказом нелюбові до чоловіка. Для переконливості свекруха тицьнула в метал пальцем із такою силою, ніби збиралася залишити в ньому вм’ятину. Вона лише далі різала огірки, і рівний стукіт ножа об дошку звучав переконливіше за будь-яку відповідь. Жодного вапняного нальоту на крані не було, однак свекрусі факти ніколи не заважали знаходити новий привід для невдоволення. За шибкою сусідський кіт Димок ліниво примружився, ніби теж давно зрозумів: галасу від цієї жінки значно більше, ніж користі.
Орендовану двокімнатну квартиру на околиці Оксана й Богдан винаймали вже третій рік. Кожного п’ятого числа господиня, Олена Миколаївна, приходила по оплату, і цього дня Богдан чомусь особливо довго читав написи на флаконах у ванній. Більшу частину витрат покривала Оксана, поки чоловік перечікував появу господині за зачиненими дверима.
Її чоловік, старший менеджер магазину ортопедичних матраців, волів міркувати про змарнований талант і безсердечність торгівлі, хоча його робота зводилася до продажу пружинних блоків людям із хворою спиною. Кожен невдалий місяць він пояснював тим, що бездушні комерсанти заважають розкритися його грандіозному потенціалу.
Лідія Степанівна важко опустилася на табурет, ніби збиралася вкоренитися тут назавжди, і продовжила перелічувати страждання сина. За її словами, у Богданчика боліли суглоби від стресу, а вдома на нього чекала дружина, не здатна навіть приготувати рибні котлети. Окремим злочином виявився шматок пармезану, куплений Оксаною на власну премію. Саму назву сиру свекруха вимовила з відразою, ніби йшлося про щось небезпечне й заборонене. Триста грамів пармезану вона подумки вже перетворила на перший внесок за квартиру, якої в молодих поки не було…
