Тієї зими холод прийшов раптово й надовго. Він не просто опустився на місто, а ніби стиснув його невидимою крижаною долонею. Дерева стояли непорушно, вкриті інеєм, дахи будинків потонули в снігу, а повітря здавалося таким гострим, що кожен вдих відгукувався легким печінням у грудях.
Люди намагалися не затримуватися надворі без потреби. Вони квапливо проходили через двори, ховали обличчя в коміри, міцніше притискали до себе сумки й пакети. Навіть звичні звуки стали тихішими: кроки глушив сніг, машини рухалися повільніше, а голоси ніби замерзали в повітрі. Здавалося, сам двір причаївся й чекав, коли мороз хоч трохи послабшає.
Господарі Марусі теж розуміли, що прогулянка має бути короткою. Кішка давно просилася до дверей, нетерпляче крутилася біля порога й дивилася так наполегливо, ніби сама вирішила, що їй неодмінно треба перевірити засніжений двір. Її пухнаста шерсть здавалася досить теплою, а дім був зовсім поруч.
Вони вийшли ненадовго, певні, що за кілька хвилин повернуться назад. Маруся обережно ступала по снігу, морщила носа від морозного повітря й з цікавістю розглядала білі замети. Усе виглядало спокійно, майже буденно, аж поки порив вітру не здійняв із землі густий сніговий пил, закривши двір білою стіною…
