Життя без прикрас
Степан і Валентина сказали всім трьом дітям, що залишилися без квартири: її нібито відібрали за борги. З однією валізою на двох і старою сіткою вони вирушили просити прихистку. Двері їм відчинила лише дружина молодшого сина — невістка, яку Валентина так і не звикла вважати своєю.
Тієї жовтневої суботи по молоко доводилося ходити на балкон. Там, в емальованій каструлі з кришкою, Валентина тримала його відтоді, як Руслан забрав холодильник. Старший син, начальник цеху, казав, що холодильник підійде для порожнього гостьового будиночка на його заміській дачі. Пояснив, що батькам ні до чого терпіти нічне гудіння, і обіцяв купити інший: невеликий, безшумний, із морозилкою.
Обіцяного холодильника не було. Залишився біля вікна світлий слід на лінолеумі — прямокутний, рівний, наче латка. Вранці Валентина й далі обходила це місце, немов холодильник нікуди не подівся.
Руслан із Жанною приїхали без попередження. Надворі грюкнули автомобільні дверцята; визирнувши, Валентина побачила сірий позашляховик на газоні біля під’їзду. Улітку сусідка вирощувала там чорнобривці.
Син першим піднявся до квартири. Поцілував матір у скроню, запитав про тиск, але відповіді не дочекався — попрямував до великої кімнати. Жанна, не виймаючи рук із кишень світлого пальта, пройшла слідом, розглядаючи шпалери.
— Мамо, телевізор заберемо. Я ж попереджав, — долинуло з кімнати.
Валентина такої розмови не пам’ятала. Перед телевізором сидів Степан: газета на колінах, окуляри на носі. Йшли новини. Він підвів очі на сина, дивлячись поверх оправи.
— Ми його дивимося, взагалі-то.
— Тату, там у вас самі новини. Краще радіо залишу, хороше, флешку можна вставляти. Жанна привезла.
Договорюючи, Руслан уже витягав вилку з розетки. На екрані щось майнуло, і разом із зображенням обірвалася чиясь недоказана фраза.
Валентина пішла ставити чайник. Принесла молоко з балкона, взялася за хліб. Коли приїжджали діти, їй не треба було міркувати, чим зайнятися: руки самі робили звичне. Зранку вона зварила синові капусняк, і тепер маленька кухня пахла капустою. За останні три роки Руслан жодного разу не сів тут до столу. А вона й далі готувала йому.
Кухня мала всього шість квадратних метрів: герань біля вікна, годинник над дверима. Цей годинник Степан приніс із заводу до десятої річниці їхнього весілля. Дверні завіси він збирався підтягнути років п’ятнадцять, та так і не підтягнув; стулка прилягала нещільно, і з передпокою долинало кожне слово.
Руслан і Жанна затрималися біля вішалки. Степан іще змотував шнур у кімнаті. Вони розмовляли стиха, але для такої квартири й цього вистачало.
— Щодо дачі ти з батьком поговорив? — запитала Жанна.
— Ще ні, до зими почекаю. Продамо їхню дачу — і в будинок для літніх людей. Тут неподалік від міста є приватний, хороший. Я вже все розвідав: і лікар, і харчування, і догляд.
— А з квартирою що?
— До квартири потім доберемося. Спершу дача. Батько туди більше не вибереться, ти ж бачиш, як ходить. Мотоблок я вже забрав, йому він ні до чого. Аби Наталка завчасно не пронюхала, ділити полізе.
— Не полізе. Вона вже пів року на їхні дзвінки не відповідає.
Валентина й далі дивилася на батон. У руці залишався старий ніж; дерев’яну ручку Степан колись склеїв епоксидкою. До передпокою вона не пішла. Варто було показатися синові — він би з обличчя здогадався, що вона чула. А їй самій було ще незрозуміло, чи хочеться виказати себе.
Поклавши ніж, вона навіщось нахилилася до порожнього місця біля вікна. У щілині коло плінтуса червоніла крихітна залізна машинка. Валентина підчепила її двома пальцями. Вантажівочка з єдиним колесом — Мишкова.
Мишкові було близько чотирьох, коли іграшка зникла. Два дні він плакав, заглядав під ліжко й під ванну, переривав пісочницю у дворі. А вантажівочка понад тридцять років лежала за холодильником: той жодного разу не відсували. Тепер відсувати було вже нічого.
У кишені Валентининого фартуха опинилася машинка. Закипів чайник.
Клац.
— Мамо, чаю не треба, нам ніколи! Тату, двері притримай! — гукнув із передпокою Руслан.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.