Посеред піщаних дюн пустелі Раджастану стояв маленький глинобитний будинок. У ньому зовсім самотньо жив сімдесятирічний старий. Тієї ночі він міцно спав.
Ніч була тихою, час наближався до півночі, аж раптом у двері постукали. Старий перелякано прокинувся, широко розплющивши очі. Він запитав себе, хто міг прийти до його дому такої пізньої години.
У це відлюдне місце ніколи ніхто не забрідав. Однак стукіт ставав дедалі гучнішим і наполегливішим. Старий підвівся з ліжка і поволі попрямував до дверей.
Коли він відчинив їх, то був буквально приголомшений побаченим. Перед ним стояла молода й дуже вродлива жінка. Її звали Сема.
У ту мить, коли старий побачив гостю, у ньому спалахнув дивний потяг. Він просто не міг відірвати від неї погляду. Господар запитав: «Хто ти і що робиш у цьому пустельному місці?».
Сема відповіла, що прямувала до Аджмера, але збилася з дороги. Вона попросила дозволу залишитися в домі на одну ніч, пообіцявши піти зі світанком. Старий був цілковито зачарований її красою.
Він запросив її зайти досередини. Старий показав їй на куток кімнати й запропонував лягти там, щоб відпочити з дороги. Сема лягла і від утоми невдовзі заснула.
Та пізно вночі вона раптом відчула, ніби хтось стоїть зовсім поруч. Дівчина повільно розплющила очі й побачила просто перед собою старого. Він дивився на неї дуже дивним, нерухомим поглядом…
