Печіння вдарило так різко, що я ледь не випустив із рук мильницю. Стою під душем, гаряча вода ллється по спині, а в паху ніби хтось припік розпеченим цвяхом. Інстинктивно відсахнувся від струменя, притулився спиною до холодної плитки.
Серце калатає від раптового переляку. Обережно провів рукою внизу живота. Там справді щось є.
Це маленька виразка, досить щільна на дотик. Вона не болить при натисканні, але відчуття гидке й чужорідне. Я швидко змив піну, вийшов і насухо витерся.
Катерина ще спить, слава богу. Замкнувся у ванній, увімкнув верхнє світло, щоб роздивитися все уважніше. Виразка розміром із сочевицю, краї рівні, ніби вирізана, а дно червоне.
Паніка миттю накочує хвилею. Що це таке і звідки взялося? Може, я натер чимось учора під час тренування?
Але нічого особливого напередодні не було. Був найзвичайнісінький день: робота, дім, вечеря, серіал із дружиною, сон.
Ми не купували жодних нових гелів для душу чи прального порошку. Білизна на мені була та сама, що й завжди. Я одягнувся нашвидкуруч і поспішив вийти з ванної.
На кухні Катерина в халаті й із розпатланим волоссям уже заварювала каву. Вона обернулася до мене й сонно всміхнулася. Дружина дбайливо спитала, як я спав.
Я відповів коротко, що все нормально. Голос пролунав рівніше, ніж я внутрішньо очікував. Вона кивнула й потягнулася до холодильника по молоко.
Починався цілком звичайний робочий ранок. Я налив собі кави й важко сів за стіл. Мої руки все ще трохи тремтіли.
Я стиснув гарячу чашку значно сильніше, ніж зазвичай. Вона розповідала щось про вчорашню розмову з подругою Олею і про якісь плани на вихідні. Я кивав цілком механічно, пропускаючи всі її слова повз вуха.
До офісу доїхав майже на автопілоті. Світлофори, повороти й паркування промайнули, ніби все було в тумані. Сів за робочий стіл, увімкнув комп’ютер і безглуздо втупився в екран.
Колега Віктор пройшов повз, кинувши своє звичне ранкове вітання. Я відповів йому цілком автоматично. Відкрив браузер, а пальці нерішуче зависли над клавіатурою.
Потім я все-таки набрав моторошний запит. Увів симптоми: виразка в паху і можливі причини. Результати пошуку посипалися на екран, один страшніший за інший.
Грибкова інфекція відпала одразу. На неї це не було схоже, адже там неодмінно мав би бути свербіж. Алергія теж виявилася повз, бо моя виразка була надто чіткою.
Може, це прояви герпесу? Теоретично це було можливо. Я прокручував сторінку далі, а очі з жахом чіплялися за слова.
З’явилася інформація про сифілітичний шанкр і первинну стадію хвороби. Там описувалася саме безболісна виразка. Від прочитаного липкий холод пробіг по спині.
Ні, це якийсь цілковитий абсурд. Звідки цьому взятися в моєму житті? Я одружений уже вісім років, і Катерина — моя єдина партнерка за останні роки.
До нашого весілля в мене були стосунки. Але це вже зовсім давня історія. Збудник інфекції не може стільки часу спати в організмі.
Я різко закрив вкладку й обережно озирнувся довкола. На щастя, ніхто нічого не помітив. Віктор сидів за сусіднім столом, щось швидко друкував і тихо насвистував собі під ніс.
Я глибоко видихнув і спробував зосередитися на роботі. Відкрив таблицю з продажами за квартал, уважно втупився в цифри. Вони вперто пливли перед очима й ніяк не складалися в загальну картину.
За десять хвилин упіймав себе на тому, що знову лізу в інтернет. Я жадібно читав про венеричні захворювання, їхні симптоми й строки інкубації. Усюди було написано, що інфекція передається виключно статевим шляхом.
Інших варіантів практично не існує. Побутовий шлях передачі майже неможливий у сучасних умовах. Отже, винен або я, або вона.
Але я ж точно знаю правду про себе. У мене не було нікого, крім власної дружини. Життя складалося з маршруту між роботою й домом.
Зрідка траплялися зустрічі з друзями, але навіть там не було нічого близького до зради. Та я й за своєю природою не з таких людей. Думка про похід наліво завжди здавалася мені чужою і глибоко огидною.
Я завжди цінував стабільність і сімейний лад. Навіщо руйнувати те, що копітко будував роками? У цей момент мій телефон раптом завібрував.
Надійшло нове повідомлення від Катерини. Вона писала: «Не забудь увечері до батьків заїхати, ти обіцяв допомогти з комп’ютером». Чорт забирай, я зовсім забув про цю обіцянку.
Я швидко написав їй у відповідь: «Добре, обов’язково заїду». Прибрав телефон у кишеню й нервово потер обличчя долонями. Треба було терміново потрапити до лікаря, причому сьогодні ж.
Я знайшов через інтернет пристойну приватну клініку. Там було хороше венерологічне відділення, яке працювало до вечора. У них виявився зручний онлайн-запис на прийом.
Я швидко заповнив форму на сайті. Обрав вільний час на завтрашній ранок, рівно на дев’яту нуль-нуль. Після цього на душі стало хоч трохи легше.
Робочий день тягнувся нестерпно й безкінечно. Дзвінок із клієнтами, обговорення контракту, цифри, відсотки й терміни — усе це проходило повз мою свідомість. Я просто кивав, погоджувався й записував щось у блокнот.
Потім я навіть не міг згадати, що саме занотував. Після обіду начальник Сергій Петрович зайшов до мене в кабінет. Він поцікавився, як просуваються справи з новим проєктом.
Я відповів стандартними загальними фразами. Сказав, що все в процесі, і завтра я надішлю докладний звіт. Він примружився й подивився на мене дуже уважно.
Керівник помітив, що я маю надто втомлений вигляд. Він дбайливо запропонував мені взяти день відпочинку, якщо є така потреба. Я відмахнувся, сказавши, що все нормально, просто дуже погано спав уночі.
Він із розумінням кивнув, поплескав мене по плечу й пішов. Хороший він мужик, і мені було щиро шкода, що доводиться йому брехати. Увечері я поїхав до батьків Катерини, як і обіцяв дружині.
Теща Людмила Іванівна радісно зустріла мене на порозі. Вона тут же заторохтіла про якийсь шкідливий вірус на комп’ютері. Скаржилася, що вилазить величезний банер, який ніяк не можна закрити.
Я сів за комп’ютерний стіл і запустив антивірус. Видалив пару троянів, почистив автозавантаження системи, прововтузившись із цим близько двадцяти хвилин. Вона стояла в мене за спиною й активно коментувала кожну мою дію.
Теща розповідала, як родичка надсилає їй фотографії. Скаржилася, що ці файли чомусь не відкриваються. Я мовчки кивав головою й спокійно робив свою справу.
Тесть Микола Степанович сидів у сусідній вітальні. Він дивився вечірні новини, час від часу невдоволено бурчачи на телевізор. Катерина тим часом захоплено базікала з матір’ю на кухні.
Я чув лише випадкові уривки їхньої розмови. Вони обговорювали якусь нову колегу на роботі дружини й весело сміялися з чогось. Голос Катерини звучав дуже легко й цілком безтурботно.
Я допив чай, який мені дбайливо принесла теща, і витер руки. Людмила Іванівна щиро подякувала за допомогу. Вона сказала, що я в них просто золотий зять, який завжди вчасно виручає.
Я натягнуто всміхнувся у відповідь, попрощався з усіма й вийшов надвір. У машині Катерина здивовано спитала, чому я такий підозріло мовчазний. Я збрехав, пославшись на те, що в мене сильно болить голова.
Сказав, що в усьому, мабуть, винні сильні магнітні бурі. Вона лагідно поспівчувала й запропонувала дати мені таблетку, щойно ми приїдемо додому. Повернувшись, я відразу ж пішов у ванну й прийняв душ.
Це був довгий, обпікаюче гарячий душ, під яким я намагався змити наростаючу тривогу. Загадкова виразка, звісно ж, нікуди не зникла. Я стояв під пружним струменем води, дивився вниз, і важкий клубок у горлі зрадливо зростав.
Потім я мовчки ліг у ліжко поруч зі своєю дружиною. Вона лагідно посунулася до мене й поклала голову на моє плече. Я автоматично обійняв її, але всередині було цілковито порожньо й нестерпно холодно.
Ця ніч минула для мене абсолютно без сну. Я довго лежав, нерухомо дивився в темну стелю й слухав її рівне, спокійне дихання. Вона завжди засинала миттєво, і часом я цьому навіть заздрив.
Я безупинно крутив у голові одні й ті самі похмурі думки. Якщо завтра в лікаря підтвердиться найгірше, що мені тоді робити? Чи варто просто зараз розбудити її й спитати про все в лоб?
Але якщо вона категорично відмовиться зізнаватися й почне відверто брехати? Або, може, це справді якась безглузда випадковість, і я панікую цілком даремно. Раптом я підхопив заразу в громадському басейні?
Але ми ж узагалі не ходимо в басейни, віддаючи перевагу іншим видам відпочинку. Може, це сталося у фітнес-клубі? Теж ні, адже я тренуюся тільки вдома, а іноді просто виходжу на турнік у наш двір.
Мої тривожні думки бігали замкненим колом, і логічного виходу із ситуації просто не було. Я детально згадав наше життя за останній календарний рік. Катерина влаштувалася на нову перспективну роботу близько десяти місяців тому.
Вона стала менеджеркою із закупівель у великій торговельній компанії. Зарплата там була хороша, але графік виявився плаваючим, тому вона часто затримувалася вечорами. Дружина переконливо казала, що постачальники телефонують в останній момент, і треба терміново підписувати важливі договори.
Я тоді не надавав цьому особливого значення, бо й у самого роботи вистачало по саму зав’язку. Зазвичай я приходив додому десь о восьмій чи дев’ятій вечора. Вона в цей час уже була вдома, готувала смачну вечерю або замовляла швидку доставку їжі.
Наші вечори ми стабільно проводили перед телевізором, разом дивилися різні серіали. Вона дуже любила сюжети про лікарів, а я просто терпів їх заради неї. Іноді друзі кликали нас кудись у кіно чи боулінг, але це траплялося доволі рідко.
Ми вибиралися в люди від сили раз на місяць. Решту часу нашим життям правила звична побутова рутина. Закономірно, що й секс між нами став траплятися значно рідше.
Раніше це було пару разів на тиждень стабільно. Останніми місяцями інтим траплявся раз на два тижні, а то й рідше. Я списував це охолодження на взаємну сильну втому.
Робота сильно виснажує, та й вік уже не той, щоб займатися цим щодня. Вона особливо не наполягала на близькості, і я поводився так само. Усе це здавалося цілком нормальним і звичним плином довгого подружнього життя.
Але тепер ця помітна рідкість інтимності набувала зовсім іншого, зловісного відтінку. Чи я знову сам себе накручую на порожньому місці? Я важко перевернувся на бік і міцно заплющив очі.
Завтра все остаточно проясниться і стане ясно. Треба просто дожити до ранку, доїхати до клініки й здати необхідні аналізи. А вже потім думати про подальші дії.
Крізь сон Катерина пробурмотіла щось нерозбірливе й притиснулася до мене ще міцніше. Я буквально завмер на місці, панічно боячись поворухнутися. Її рука звично й тепло лежала на моїх грудях.
Це була моя законна дружина, з якою ми разом уже довгих вісім років. Дві тисячі дев’ятсот із гаком спільних днів. Невже все це руйнується просто зараз через якусь крихітну виразку?
Під самий ранок я все-таки ненадовго забувся тривожним сном. У підсумку я проспав аж до дзвінка будильника. Встав абсолютно розбитий, голова важко гуділа.
Катерина ще солодко спала, бо їй на роботу треба було до десятої. Я одягнувся максимально тихо й непомітно вийшов із квартири. Надворі гидко мрячив дрібний дощ, небо було сіре, а скрізь стояли величезні калюжі.
Я сів у свою машину, завів двигун і поїхав за потрібною адресою. Обрана клініка містилася в сусідньому районі міста. Це була сучасна будівля зі скла й бетону, на якій висіла скромна непомітна вивіска.
Я припаркувався й швидко піднявся на потрібний третій поверх. Біля стійки реєстратури було зовсім порожньо. Адміністраторка професійно всміхнулася мені й чемно попросила надати документи.
Я швидко заповнив запропоновану анкету й підписав згоду на обробку персональних даних. Після цього мене відразу провели до кабінету лікаря. Лікар виявився чоловіком років п’ятдесяти, трохи сивуватим, у чистому білому халаті й строгих окулярах.
Він чемно представився як Ігор Володимирович. Спокійним жестом руки він указав на кушетку, його голос звучав рівно й без найменшого осуду. Я присів на самий край, нервово стиснувши руки в кулаки.
Лікар спокійно спитав, що саме мене турбує. Я максимально коротко й по суті пояснив свою проблему. Розповів, що виявив незрозумілу виразку вранці позавчора.
Згадав про сильне печіння, коли стояв під душем. Додав, що сама по собі вона безболісна, але чомусь ніяк не минає. Він розуміюче кивнув, попросив роздягтися нижче пояса й лягти на кушетку.
Медичний огляд минув дуже швидко й суто по-діловому. Ігор Володимирович надягнув стерильні рукавички, уважно все роздивився й обмацав пахові лімфовузли. Потім він уголос зауважив, що вони помітно збільшені.
Від цих слів я миттю похолов. Він зняв використані рукавички, сів за свій робочий стіл і почав ретельно заповнювати медичну карту. Між іншим він делікатно спитав про моє статеве життя.
Я відповів, що воно регулярне, у мене є постійна партнерка — моя дружина. Лікар уточнив, чи були в мене якісь інші контакти за останні три місяці. Я твердо відповів, що жодних контактів на стороні не було.
Він задумливо підняв погляд поверх окулярів. Лікар делікатно зауважив, що інкубаційний період цієї інфекції становить від десяти до дев’яноста днів. Виразка завжди з’являється саме в тому місці, куди проник збудник.
Якщо в мене справді немає інших партнерок, то варто серйозно замислитися про джерело інфекції. Я нервово ковтнув і мовчки кивнув на знак згоди. Він додав, що тепер необхідно обов’язково здати кров на лабораторні аналізи.
Треба зробити два види: швидкий тест і точніший розгорнутий аналіз. Результати експрес-тесту будуть готові за три години, а розгорнутого — лише за добу. На виклик лікаря до кабінету зайшла медсестра, молода дівчина з цілком байдужим виразом обличчя.
Вона професійно взяла в мене кров із вени, наповнивши аж три пробірки. Акуратно заклеїла місце уколу медичним пластирем і веліла почекати в коридорі. Я швидко одягнувся, вийшов із кабінету й сів на жорсткий диван біля великого вікна.
Довгий лікарняний коридор був зовсім порожній. Лише десь далеко внизу приглушено чулися людські голоси. Я дістав свій телефон і подивився на годинник — була без двадцяти десята.
Попереду було томливе очікування цілих трьох годин. Я написав своєму начальникові повідомлення, що сильно затримуюся через несподівану зустріч із важливим клієнтом. Пообіцяв, що обов’язково буду на робочому місці відразу після обіду.
Він відповів дуже швидко, написавши коротку згоду й побажавши удачі. Подальший час очікування тягнувся просто болісно довго. Я механічно гортав новинну стрічку в телефоні, зовсім не вчитуючись у текст.
Заходив у різні соціальні мережі, дивився на чужі фотографії. Там миготіли щасливі друзі, красиві відпустки, усміхнені діти й смачна їжа. Це було чуже й абсолютно безтурботне життя, від якого мені захотілося щосили жбурнути телефон у стіну.
Я нервово встав і безцільно пройшовся порожнім коридором. Біля дальнього вікна нервово курив електронну сигарету чоловік років сорока з дуже неголеним і змученим виглядом. Він випадково впіймав мій важкий погляд і співчутливо кивнув.
Вочевидь, цей чоловік теж болісно чекав на свої неприємні результати. Я поспішно відвернувся й повернувся на свій жорсткий диван. У голові крутилися нав’язливі думки про Катерину.
Я щосили намагався згадати хоч якісь дивності в її повсякденній поведінці. Місяці зо три тому вона справді стала значно частіше затримуватися на своїй роботі. Вона правдоподібно пояснювала це запуском нових проєктів і контролем за терміновими поставками.
Додому вона завжди приходила дуже втомлена, а іноді й відверто роздратована. Я намагався не лізти до неї з розпитуваннями, даючи можливість спокійно побути в тиші. Вона подовгу приймала гарячий душ, а потім просто лягала на диван зі своїм телефоном.
Я сам готував нам вечерю або замовляв готову їжу з ресторану. Вона завжди дякувала мені якось дуже розсіяно й їла в цілковитій мовчанці. Потім вона вмикала свій улюблений серіал, а я слухняно сідав поруч із нею.
Наші розмови в той період стали помітно коротшими й набагато поверховішими. Але я вперто списував усе це на сильну втому й складне вживання в нову посаду. Однак у пам’яті сплив один дуже дивний момент, що стався лише тиждень тому.
Вона раптом прийшла додому значно раніше звичного часу. Дружина була напрочуд весела й зі здоровим рум’янцем на щоках. Вона сказала, що начальство відпустило всіх раніше, бо вони встигли закінчити всю роботу.
Потім вона несподівано запропонувала разом піти до кінотеатру. Ми сходили на сеанс і подивилися якийсь динамічний бойовик. Увесь вечір вона міцно тримала мене за руку, голосно сміялася з жартів і була дуже ніжною.
Після закінчення фільму ми зайшли в затишне кафе й випили по келиху доброго вина. А вже вдома ми кохалися так пристрасно, як цього не було дуже давно. Вранці вона встала в просто чудовому настрої й весело наспівувала щось, готуючи нам сніданок.
Тоді я дуже здивувався від такої різкої зміни, але в душі щиро зрадів. Я наївно подумав, що все нарешті налагодилося, а її робочий стрес повністю минув. Але тепер ця раптова веселість здавалася мені вкрай підозрілою.
Може, її просто гризло сильне почуття провини? Раптом вона хотіла таким чином якось загладити свій проступок? Від цих думок я до болю в долонях стиснув кулаки.
Не можна нічого додумувати раніше часу. Спершу треба отримати реальні факти на руки. Може, лабораторні аналізи покажуть банальну помилку?
Раптом це просто якась дурна хибна тривога. А ця гидка виразка виявиться чимось зовсім іншим і цілком безпечним. Хоча лікар на огляді виглядав надто впевнено, та й лімфовузли були збільшені.
Це був об’єктивно дуже поганий клінічний знак. Повільно минула перша година очікування, а за нею потяглася друга. Я спустився на перший поверх і купив дешеву каву в автоматі.
Сильно обпікся гарячим картоном і зі злості вихлюпнув половину напою в урну. Повернувся назад нагору, до кабінету лікаря. Той неголений чоловік уже зник, а замість нього сиділа молода жінка з маленькою дитиною.
Хлопчик років п’яти безперервно й жалібно скиглив, а мати тихо його заспокоювала. Я нервово відійшов у найдальший кінець коридору й став безглуздо дивитися у вікно. Дощ надворі помітно посилився, великі краплі швидко стікали по склу.
Далеко внизу тротуарами бігли люди, метушливо ховаючись під яскравими парасолями й мокрими газетами. Їхнє звичайне й зрозуміле життя спокійно тривало. Нарешті двері лікарського кабінету з легким рипом відчинилися.
Медсестра голосно назвала моє прізвище. Я на дерев’яних ногах увійшов усередину й важко сів навпроти Ігоря Володимировича. Він уважно дивився на монітор комп’ютера з дуже серйозним обличчям.
Потім лікар повільно повернувся до мене, зняв свої окуляри й ретельно їх протер. Він сухим тоном повідомив, що мій експрес-тест виявився позитивним. Аналіз чітко показав наявність у крові антитіл до небезпечного збудника.
Він озвучив попередній діагноз: первинна стадія інфекції. Розгорнутий аналіз має підтвердити це завтра, але лікар був упевнений у результаті на всі дев’яносто відсотків. У цей момент увесь світ довкола мене буквально хитнувся.
Я мертво вчепився в підлокітники шкіряного крісла. Я дивився на лікаря просто, намагаючись навіть не кліпати. А він тим часом спокійним голосом продовжував говорити.
Лікар пояснив, що це захворювання повністю виліковне, стадія рання, і терапія буде дуже ефективною. Але необхідно почати інтенсивне лікування просто зараз, негайно. Стандартний курс антибіотиків складається з трьох болючих ін’єкцій з інтервалом рівно в один тиждень.
Потім треба буде здавати контрольні аналізи через один, три й шість місяців. Я перервав його монолог своїм раптово осиплим, хрипким голосом. Я прямо спитав його: звідки все це взялося?
Він важко зітхнув і терпляче повторив інформацію про статевий шлях передачі інфекції. Лікар додав, що якщо я абсолютно впевнений у власній вірності, то варто серйозно обговорити цю ситуацію зі своєю постійною партнеркою. Вона теж зобов’язана терміново пройти повне обстеження й курс лікування, інакше буде дуже висока ймовірність повторного зараження.
Я суто механічно кивнув головою, приймаючи цю інформацію. Лікар виписав докладні рецепти й ретельно пояснив мені складну схему прийому препаратів. Він призначив найпершу ін’єкцію просто на сьогодні.
Запропонував зробити її просто тут, у їхньому місцевому процедурному кабінеті. Я безвільно погодився на всі його умови. Болісний укол антибіотика швидко зробили в сідницю.
Медсестра дбайливо заклеїла місце уколу ватою з пластирем і суворо веліла не мочити його рівно добу. Я повільно одягнувся, забрав усі виписані папери й вийшов із кабінету. У порожньому коридорі дістав телефон і подивився на час.
Була вже половина першої дня. Мені треба було терміново їхати на роботу, але як я міг це зробити в такому стані? Як я зможу сісти за свій стіл, фальшиво всміхатися колегам і бадьоро обговорювати поточні продажі?
Це було фізично неможливо. Я швидко написав своєму начальникові, що зустріч із клієнтом сильно затяглася. Збрехав, що замовник вимагає складних додаткових розрахунків, тому решту дня я працюватиму віддалено.
Він відповів із явним невдоволенням, але все ж дозволив такий формат роботи. Я спустився вниз, сів у свою машину й завів мотор, але так нікуди й не поїхав. Просто сидів у салоні й тупо дивився на краплі дощу, що стікали по лобовому склу.
Мої ослаблі руки безвільно лягли на кермо, а голова важко опустилася на груди. У мене виявили небезпечне венеричне захворювання. У голові билася лише одна думка: як тепер усе це пояснити своїй дружині?
Що саме я маю їй сказати? «Привіт, люба, я тут заразився нехорошою хворобою, а ти мені, бува, не зраджувала останнім часом?» Це звучало як цілковитий абсурд. Але впертий медичний факт залишався фактом.
Кваліфікований лікар точно не помилився, а лабораторні аналізи ніколи не брешуть. У цей момент мій телефон голосно задзвонив — це була Катерина. Я просто дивився на світний екран, навіть не намагаючись підняти слухавку.
Після чотирьох довгих гудків виклик автоматично скинувся. Ще за хвилину від неї надійшло текстове повідомлення. «У тебе все гаразд? Чому ти мені не відповідаєш?»
Я змусив себе написати дуже коротку відповідь. «Я зараз на важливій зустрічі, обов’язково передзвоню тобі трохи пізніше». У відповідь вона надіслала мені емодзі із сердечком.
Я з огидою кинув телефон на сусіднє пасажирське сидіння. Різко перемкнув передачу, вдарив по газах і поїхав додому. До свого двору я дістався на чистому автопілоті й акуратно припаркувався.
Повільно піднявся на свій поверх і ввійшов у темну квартиру. Вдома було абсолютно порожньо. Моя дружина Катерина зараз перебувала на своїй роботі.
Я недбало скинув вуличне взуття й куртку. Пройшов у нашу спальню і, навіть не роздягаючись, ліг просто поверх застеленого покривала. Я тупо втупився в білу стелю, відчуваючи, як дзвінка тиша тисне на скроні.
Потім я неохоче встав і безцільно пройшовся всіма кімнатами. Заглянув у вітальню, потім на кухню і знову повернувся до спальні. Усі речі лежали на своїх звичних місцях.
Усе довкола було таким рідним і знайомим. На стінах висіли наші красиві спільні фотографії. Ось щасливі кадри з нашого веселого весілля.
Ось ми радісно позуємо у відпустці на морі. Ось веселі обличчя зі святкування мого дня народження. Суцільні щирі усмішки й міцні обійми, які тепер здавалися грандіозною брехнею.
Я зупинився біля великої книжкової шафи. Катерина завжди дуже любила читати різні книжки. Нижні полиці були щільно забиті її улюбленими романами й детективами.
Моя особиста полиця була трохи вище. Там стояли книжки з бізнесу, спеціальна література й парочка фантастичних романів. Я навмання витягнув із її полиці якусь книжку.
Це виявилася слізлива мелодрама про класичний любовний трикутник. Я гидливо погортав сторінки й кинув том назад на полицю. Як же це смішно, адже реальне життя часом так точно копіює дешеве мистецтво.
Я повільно пішов на кухню й із зусиллям відчинив холодильник. Я зовсім не був голодний, але розумів, що треба змусити себе хоч щось з’їсти. Дістав із полиці перший-ліпший фруктовий йогурт.
З’їв його просто так, стоячи біля вікна й дивлячись на вулицю. У дворі місцеві діти весело ганяли футбольний м’яч просто під дощем. Вони радісно верещали й безтурботно сміялися, насолоджуючись своїм дитинством.
Я допив рештки йогурту й викинув пластиковий стаканчик у сміттєве відро. Потім утомлено подивився на настінний годинник. Була рівно третя година дня.
Катерина мала повернутися з роботи лише о сьомій вечора. У мене в запасі залишалося цілих чотири години цілковитої самотності. І тут у голову прийшло несподіване, але дуже чітке рішення.
Я не стану питати її про все напряму. Принаймні точно не зараз. Спершу мені треба все ретельно перевірити самому.
Я мушу дізнатися гірку правду напевно. Якщо вона справді мені зраджувала, то обов’язково мали залишитися хоч якісь сліди. Приховані листування, таємні дзвінки чи ще щось у цьому роді.
Я ніколи не був параноїком, але зараз мені були життєво необхідні залізні факти. Звинуватити невинну людину — означає назавжди зруйнувати наш довгий шлюб. А звинуватити винну без вагомих доказів — означає отримати у відповідь лише нову порцію брехні й цілковите заперечення.
Я рішуче пройшов назад до спальні й відчинив дверцята шафи з її боку. Увесь одяг був дуже акуратно розвішаний на плічках. Трохи нижче розташовувалися полиці з її спідньою білизною.
Я гидливо перебрав тонкі тканини. На вигляд це була найзвичайнісінька білизна, нічого кардинально нового. Або, може, я просто не звертав на це належної уваги раніше?
Там лежали чорні, мереживні, червоні й бежеві комплекти. Коли вона взагалі вдягала їх востаннє? Чесно кажучи, я навіть не міг цього пригадати.
Я зачинив стулку шафи й уважно озирнувся довкола. На комоді лежала її пухка косметичка, яку я тут же відкрив. Усередині були звичайні тюбики: туш для вій, яскрава помада й тіні.
Поруч стояли її улюблені парфуми, якими вона користувалася вже роки три поспіль. Я важко сів на край ліжка й утомлено потер обличчя обома руками. Я розумів, що найлогічніше шукати докази в її особистому телефоні.
Адже сучасний смартфон — це головне джерело будь-якої таємної інформації. Але проблема полягала в тому, що на ньому стояв пароль, а також блокування за відбитком пальця. Хоча сам цифровий пароль я чудово знав.
Вона сама продиктувала мені його близько року тому. Це була пам’ятна дата нашого весілля — дванадцяте липня сімнадцятого року. Отже, комбінація цифр була гранично проста: 120717.
Вона ніколи не морочилася зі складними паролями для своєї техніки. Доступ за її відбитком пальця я теж міг би легко отримати. Для цього треба було лише дочекатися, поки вона міцно засне.
Тоді можна було б обережно притиснути її палець до сканера телефона. Але це було надто ризиковано, адже вона могла несподівано прокинутися від дотику. Я встав і рішуче попрямував до нашої світлої вітальні.
На робочому столі стояв наш спільний ноутбук, яким ми користувалися вдвох. У неї там був заведений свій окремий профіль користувача. Але пароль до нього теж виявився до смішного простим: її дівоче прізвище плюс рік народження.
Я відкрив кришку ноутбука й без труднощів увійшов до її особистого профілю. Одразу ж запустив браузер і уважно вивчив усю історію відвідувань. Я скрупульозно переглянув списки відкритих нею сторінок.
Там були лише звичні соціальні мережі, інтернет-магазини жіночого одягу, кулінарні рецепти й популярні форуми про здоров’я. В історії не знайшлося абсолютно нічого підозрілого чи компрометувального. Потім я відкрив її електронну пошту й швидко пробіг очима по вхідних листах.
Це були суцільні рекламні розсилки від магазинів і чергові сповіщення від банку. Ще там знайшлося невинне листування з подругами про рідкісні зустрічі й гарячі обговорення популярних серіалів. Це було найзвичайніше й нічим не примітне віртуальне життя.
Я з розчаруванням закрив кришку ноутбука. Її мобільний телефон, як і раніше, залишався моєю головною й єдиною ціллю. Проблема була в тому, що вона постійно тягала його із собою.
Вона брала його навіть у душ, щоб слухати там гучну музику. А щоночі клала його на зарядку просто на приліжкову тумбочку. Ось саме тоді мені й слід було все перевірити.
Я зроблю це сьогодні вночі, коли вона остаточно засне. Увесь решту цього довгого дня я провів у стані тривожного й виснажливого очікування. Я чесно намагався працювати віддалено, відкривав складні таблиці, але цифри вперто не складалися.
Начальник надіслав мені пару повідомлень із робочими питаннями, на які я відповідав дуже односкладово. Пізніше зателефонував важливий клієнт, і ми довго обговорювали нові умови контракту. Я робив вигляд, що уважно слухаю, записував і з усім погоджувався.
Але в моїй гудучій голові невідступно крутилася лише одна нав’язлива думка. Сьогодні вночі я нарешті дізнаюся всю правду, якою б гіркою вона не була. Катерина повернулася додому з роботи рівно о сьомій вечора.
Я в цей час уже сидів на дивані й бездумно дивився випуск новин по телевізору. Вона ввійшла до квартири, звично скинула туфлі й дуже втомлено мені всміхнулася. Дружина відразу ж спитала, як минув мій день.
Я спокійно відповів, що все минуло нормально, хоча зустріч із клієнтом сильно затяглася. Але зрештою ми все-таки успішно домовилися про угоду. Вона розуміюче кивнула, пройшла до ванної кімнати й швидко вмилася.
Повернувшись, вона сіла на диван поруч зі мною й важко зітхнула. Дружина поскаржилася на те, що її робочий день видався дуже важким. Постачальник товару несподівано зірвав усі обумовлені строки доставки.
Начальник довго кричав на неї, і їй довелося терміново шукати іншу заміну. Вона знайшла вихід із ситуації, але витратила на це величезну купу нервів. Я уважно слухав, співчутливо кивав і лагідно гладив її по спині.
Вона довірливо прихилилася до мого плеча й утомлено заплющила очі. Ми просиділи в такому положенні хвилин п’ять, у цілковитій тиші. Потім вона раптом стрепенулася й сказала, що треба терміново йти готувати вечерю.
Я дбайливо запропонував просто замовити гарячу піцу, і вона цьому дуже зраділа. Ми повечеряли просто перед увімкненим телевізором, як це зазвичай і бувало. На столі була смачна піца, легкий салат і міцний чай.
Вона захоплено розповідала мені про своїх нових колег, а я слухав її лише впіввуха. Я уважно, ніби вперше, дивився на її обличчя. Втомлені риси, волосся, недбало зібране в хвіст, і проста домашня футболка.
Це була моя законна дружина. Майбутня мати моїх дітей, як ми з нею колись планували. Ми хотіли почати пробувати завести дитину за рік, і заради цього вона мала кинути пити протизаплідні таблетки.
Але тепер усі ці світлі плани опинилися під величезним питанням. Одразу після вечері вона ввімкнула свій улюблений серіал. Це була чергова довга серія про складні будні лікарів.
Я сидів зовсім поруч і вправно робив вигляд, що теж захоплено дивлюся на екран. Але насправді я невідривно стежив за її мобільним телефоном. Він беззвучно лежав на нашому журнальному столику, а його екран давно згас.
Вона час від часу брала його в руки, швидко щось перевіряла й комусь відповідала на надіслані повідомлення. Я не міг бачити сам екран, але помічав деталі. Вона друкувала текст дуже швидко й іноді загадково всміхалася.
Кому саме вона так строчить? Своїм найкращим подругам? Чи, може, комусь зовсім іншому? Близько одинадцятої години вечора вона солодко потягнулася, позіхнула й оголосила, що пора йти спати.
Я мовчки кивнув у відповідь і покірно пішов слідом за нею. Вона лягла в ліжко, взяла свій телефон і ще хвилин десять гортала якусь стрічку. Потім вона звично поставила його на зарядку, повернулася до мене й лагідно поцілувала в щоку.
Дружина побажала мені на добраніч і відразу ж заплющила очі. Я міцно обійняв її, притулився всім тілом і виразно відчував тепло її шкіри. Вона заснула напрочуд швидко, і її дихання знову стало рівним і глибоким.
Я лежав без сну, довго дивився в темряву кімнати й буквально рахував тягучі хвилини. Мені треба було обов’язково дочекатися, щоб вона заснула якомога міцніше. Нарешті минула рівно одна година.
Я максимально обережно вивільнив свою руку з-під її важкої голови. Вона лише тихо засопіла, але навіть не ворухнулася. Я повільно простягнув руку до приліжкової тумбочки й узяв її заблокований телефон.
Яскравий екран миттєво засвітився в темряві. Система вимагала ввести цифровий пароль або прикласти відбиток пальця власника. Я почав набирати заповітні цифри дуже повільно, панічно боячись помилитися.
Я ввів комбінацію: один, два, нуль, сім, один, сім. Заблокований екран миттєво відкрився. Моє серце калатало так голосно, що мені здавалося, ніби вона зараз обов’язково це почує.
Розблокований телефон у моїх тремтячих руках світився досить тьмяно. Але я все одно завбачливо зменшив яскравість дисплея до самого мінімуму. Катерина, яка лежала зовсім поруч, продовжувала дихати дуже рівно й не ворушилася.
Я вкрай обережно встав із нашого ліжка. Узяв світний телефон у руку й безшумно навшпиньки пройшов у темний коридор. Акуратно, намагаючись не рипіти петлями, прикрив за собою двері спальні.
Я сів просто на холодну підлогу, щільно притулившись спиною до стіни. Мої руки зрадницьки тремтіли від найсильнішого напруження. Насамперед я рішуче відкрив стандартний застосунок із повідомленнями.
Там були безкінечні листування з її численними подругами: Олею, Мариною, Світланою. Я дуже швидко перегорнув ці жіночі чати. Суцільні бурхливі обговорення минулих вихідних, особисті фотографії й кумедні картинки.
Там не знайшлося абсолютно нічого дивного чи моторошного. Було довге листування з її матір’ю, що складалося з коротких фраз, планів зустрітися й дрібних прохань купити щось у магазині. Були чати з колегами по роботі, де обговорювалися виключно робочі питання, зриви поставок, неоплачені рахунки й накладні.
Усе виглядало чисто, навіть занадто ідеально чисто. Я продовжив уперто прокручувати довгий список її контактів усе далі й далі. Раптом мій погляд зачепився за просте ім’я Олег.
Контакт був записаний без прізвища й без фотографії профілю, просто одне коротке ім’я. Я тут же відкрив це загадкове листування. Усередині було абсолютно порожньо, не збереглося жодного старого повідомлення.
Це було дуже дивно й підозріло. Навіщо людині зберігати чийсь особистий контакт, якщо з ним немає взагалі жодного листування? Я швидко вийшов із розділу повідомлень і відкрив загальний список усіх телефонних викликів.
Я ретельно перегорнув історію її дзвінків за кілька тижнів назад. Там були найзвичайнісінькі вхідні й вихідні дзвінки на всім знайомі номери. Їй телефонували колеги по роботі, близькі подруги, іноді я і її мама.
Знову не знайшлося абсолютно нічого підозрілого. Тоді я цілеспрямовано відкрив системний кошик нещодавно видалених текстових повідомлень. Там теж було абсолютно порожньо.
Очевидно, що вона дуже регулярно й ретельно чистить свій телефон від зайвого сміття. Я поліз глибше й перевірив налаштування самого месенджера. Виявилося, що в неї дбайливо ввімкнено автовидалення всієї історії листувань кожні тридцять днів.
Це було надто розумно для простого збігу. Я від злості так сильно стиснув її телефон, що ледь не впустив дорогий апарат на підлогу. Отже, вона точно щось від мене приховує.
Інакше навіщо б їй знадобилася така параноїдальна пересторога з налаштуваннями? Я відкрив застосунок популярної соціальної мережі. Знайшов її основний профіль із фотографіями, де були дописи про улюблену роботу й репости смішних відеороликів.
Перевірив список її друзів: там був я, її давні подруги, численні родичі й колеги по роботі. Потім я уважно перегорнув довгий список її підписок. Це були безневинні сторінки про сучасну моду, домашню кулінарію й популярну психологію.
Зазирнув у її особисті листування в соціальній мережі. Знову побачив тих самих подруг, маму й парочку колег. Усе виглядало цілком звичайно.
Але я чудово пам’ятав, що в багатьох людей зараз є приховані другі акаунти. Фейкові сторінки для таємного життя. Але перевірити цей факт було абсолютно неможливо, не знаючи точних логінів і паролів від них.
Я з розчаруванням вийшов із цього застосунку й міцно замислився. Що ще можна було перевірити в її смартфоні? Звісно ж, особисті фотографії. Я швидко відкрив галерею зображень і почав гортати плитку кадрів.
Суцільні невдалі селфі, фотографії красиво оформленої їжі, випадкові скриншоти й популярні меми. Багато наших спільних фотографій із різних свят і веселих відпусток. Раптом я зупинився на прихованій системній папці з назвою «Приховане».
Так-так, ось це вже було справді цікаво. Я без труднощів відкрив цю папку, де лежало близько десятка схованих фотографій. На першій із них вона позувала перед великим дзеркалом у абсолютно новій спідній білизні.
Це був красивий чорний мереживний комплект. Обличчя в кадр не потрапило, було знято виключно лише її тіло. І це була саме та дорога білизна, яку я сьогодні мигцем бачив у нашій шафі.
Цікаво, коли саме вона встигла зняти всі ці провокативні фото? Я подивився властивості файлів — дати вказували на події двотижневої давнини. Я саме був у тривалому робочому відрядженні в той період і був відсутній удома цілих три дні.
Для кого саме вона тоді так старанно фотографувалася? Я із завмиранням серця гортав галерею далі й знаходив усе нові фото. Ось вона позує вже в яскраво-червоній білизні, обравши зовсім інший, відвертіший ракурс.
Потім з’явилося фото в розкішній обтислій сукні з неймовірно глибоким вирізом на грудях. Я зовсім не пам’ятаю цієї красивої сукні й ніколи не бачив її на своїй дружині. Дата створення цього знімка вказувала на події місячної давнини.
Слідом ішов акуратний скриншот якогось листування, де ім’я співрозмовника було завбачливо закрите, але сам текст читався чудово. «Ти сьогодні просто неймовірний вогонь, я вже не можу дочекатися вечора». І нижче була її кокетлива відповідь на це повідомлення.
«Я теж цілий день думаю тільки про тебе». Від прочитаного крижаний холод швидко розлився по моїх грудях. Я тремтячими пальцями відкрив наступне фото.
Це був красивий ресторан, елегантний столик на двох і келихи дорогого червоного вина. Вона зробила цей знімок зі свого боку, а просто навпроти неї сидів якийсь незнайомий чоловік. Його обличчя було трохи розмите фільтром, але деталі було видно добре.
На ньому була дорога біла сорочка, його рука владно лежала на столі, а на зап’ястку блищав дуже дорогий годинник. Дата створення знімка була півтора місяця тому. Я раптом і дуже виразно згадав саме той конкретний вечір.
Вона тоді попередила мене, що в них намічається важливий корпоратив, і тому вона повернеться додому дуже пізно. І вона справді повернулася далеко за північ, трохи напідпитку й безмежно задоволена собою. Я тоді спитав її, як усе минуло на вечірці?
Вона з усмішкою відповіла, що було дуже весело, вони багато танцювали й голосно співали в караоке. І я тоді, як повний ідіот, повірив кожному її слову. Насилу дихаючи, я перегорнув цю прокляту папку до самого кінця.
Останнє фото вбивало наповал: вона розслаблено лежить у чужому ліжку. Біла простирадло дуже недбало прикриває її оголен
