Життя без прикрас
До останнього автобуса на дачу залишалося менше години. Марина квапилася: у велику сумку треба було скласти й речі, і продукти, а потім ще дістатися до зупинки. Пропустити цей рейс означало не потрапити сьогодні до свекрухи.
Лариса Юріївна з п’ятирічною Настунею вже місяць жила на дачі. Три дні тому вона зателефонувала невістці: зірвала спину, тепер і грядки важко порати, і готувати улюбленій онучці тяжко. Просила приїхати на вихідні. Марина непокоїлася за обох і вирішила виїхати в п’ятницю, відразу після роботи. Свекрусі було шістдесят два роки, допомога їй зараз напевно була потрібна.
Нарешті все було складено. З важкою сумкою Марина вийшла з дому й попрямувала до зупинки — пішки до неї було хвилин п’ятнадцять-двадцять. Та щойно вона опинилася на широкому тротуарі, дорогу їй заступив незнайомець. Високий, худорлявий, у рожевих штанах, сорочці з яскравими ромашками й ковбойському капелюсі, він без жодного сорому розглядав її.
— Господи, та яка ж жінка! Ці форми, ця фактура… Саме таку я й шукаю!
— Чоловіче, я поспішаю. У мене немає часу! — обурено кинула Марина, обходячи його.
Їй було близько тридцяти шести, і такі зупинки дорогою зараз були потрібні найменше. Вона пришвидшила крок, проте незнайомець прилаштувався поруч.
— Перепрошую, прошу вас. Погляньте, ось… — Він підніс до її обличчя посвідчення.
Читати його Марина не збиралася: ніколи, та й ні до чого. Не відповідаючи, вона йшла далі. Треба було встигнути на автобус і стати в чергу. Чоловік, переконавшись, що документ її не зацікавив, поквапився слідом і запропонував понести сумку.
Марина відразу вручила йому свою ношу. З такою кволою статурою й такими випещеними руками він, мабуть, недовго її протягне. Видихнеться й відчепиться. Незнайомець справді засопів, але говорити не перестав.
— Дозвольте все-таки відрекомендуватися, — хрипко вимовив він, насилу переводячи подих. — Кучер. Я режисер. У мене новий фільм, і на одну роль ніяк не доберу акторку. А ви — точне влучання в образ! Яскрава, сильна, жодної штучності… Приходьте на проби, дуже вас прошу. Мені потрібна така жінка, як ви.
Божевільний якийсь, вирішила Марина. Кучер уже помітно відставав, і їй довелося зупинитися, забрати в нього сумку й знову піти швидше. Проте відкараскатися від нього не вдалося. Він і далі дріботів поруч, засунув одну візитівку їй у кишеню сукні, а другу кинув у велику сумку: блискавка на ній залишалася незастебнутою.
— Тільки зателефонуйте, будь ласка! — попросив він. — Оплата буде дуже добра. Усі ваші умови прийму, будь-які побажання врахую. Даю слово!
Іти далі в нього вже не було сил. Кучер зупинився, стягнув капелюха й почав витирати лоба. Марина з полегшенням пішла сама. Тепер хоч перехожі перестануть витріщатися й посміюватися: поки цей чоловік крокував поруч, на них постійно озиралися. Видно, не їй одній чоловік у рожевих штанах і ковбойському капелюсі здавався несповна розуму.
— Та що ж це за день сьогодні! — нервово вихопилося в неї.
Попереду знову доведеться затриматися. Трохи раніше Марина помітила стареньку — божу кульбабку: та перебралася через дорогу не на переході, а тепер ніяк не могла затягти на тротуар важку сумку на коліщатках. Високий бордюр не піддавався їй, хоч як вона намагалася.
Марина ще сподівалася, що хтось допоможе. Людей навколо було вдосталь, але всі йшли повз. Спека стояла вже тиждень; очманілі від неї перехожі наче не бачили ні худенької старої жінки, ні її марних зусиль. З таким тягарем їй було не впоратися.
Порівнявшись із нею, Марина поставила свою сумку на землю, легко перенесла чужу через бордюр, а тоді допомогла піднятися на тротуар самій старенькій.
— По зебрі треба дорогу переходити, — сердито сказала вона. — Так же й під машину втрапити недовго. Або через вас аварія станеться.
— Не побачила я, де у вас та зебра, — задихаючись, відповіла старенька. — Спека така, серце з грудей вискакує. Думала, швидше додому дістануся.
Марина аж кипіла від злості. Стареньку було шкода, покинути її не можна, а автобус не чекатиме. Страх запізнитися тільки посилював роздратування.
— Де ж ви живете? — нервово запитала вона.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.