Марина прийшла продовжити оренду комірки з дошлюбними заощадженнями, але в банку їй розповіли про вчорашній візит чоловіка

— Марино, та яка ж ти егоїстка! Мама вперше за десять років зібралася нормально відпочити, а ти шкодуєш їй на витрати якусь тисячу доларів!

У передпокої бринів Дімин голос — так гуркоче на вітрі ринва, яку абияк прикріпили до стіни. Він щосили смикнув блискавку на куртці. Та заїла, і обличчям чоловіка поповзли червоні плями.

Марина тримала гарячий чай із лимоном. Прихилившись плечем до одвірка, вона спокійно відповіла:

— Дімо, у твоєї мами п’ятизірковий готель у Дубаї. На квитки ти вже витратив гроші з кредитки, хоча ми збиралися відкладати на ремонт ванної. Навіщо їй іще моя тисяча доларів? Мангові фреші нехай п’є в готелі, там усе включено. Свої заощадження я на її примхи не віддам.

— Знову твоє! Заощадження твої, квартира твоя, машину твій батько дав! — Він театрально розкинув руки. — Набридло, що ти все ділиш. Ми з тобою сім’я, і моя мама тобі не чужа. Гаразд. Якщо чоловік із головою, він зуміє подбати про близьких. Не хочеш по-доброму — я сам усе вирішу.

З тумбочки він зі злістю згріб ключі від чорного позашляховика. Двері грюкнули з такою силою, що плафони відгукнулися дзвоном, а за ними важкі кроки затупотіли вниз сходами.

У тиші, що настала, Марина ковтнула чаю й обпекла горло. Майже відразу замість жару вона відчула дивне крижане поколювання в потилиці. «Я сам усе вирішу» — ці слова ніяк не відчіплялися, крутилися надокучливою мухою. Самостійність чоловіка зазвичай закінчувалася на виборі вечері: зварити пельмені чи сосиски. Сьогодні ж були і погроза, і вдоволена посмішка, і незвично хитрий примружений погляд.

Чашку вона віднесла на кухню, поставила на стіл. Треба було пригадати останні тижні.

В архіві нудного наукового інституту Світлана Петрівна пропрацювала все життя, але призначеною для себе вважала зовсім іншу долю: розкіш, яхти, діаманти. Трималася вона так, наче стара сумочка приховувала ключ від скарбниці з алмазами. Насправді ж у сумочці теліпався пільговий проїзний.

Місяць тому свекруху наче вкусила нав’язлива ідея. Давня подруга всі вуха їй продзижчала Дубаєм: зять придбав там апартаменти, житло здається туристам, сім’я гребе гроші лопатою і ні в чому собі не відмовляє. Після цих розповідей Світлана Петрівна втратила сон.

Майже щовечора кухонний стіл Марини й Діми займали глянцеві буклети. Над картинками з пальмами та хмарочосами рухався палець із бездоганним манікюром, а свекруха урочисто оголошувала: