«Хто грошей у дім не приносить, той сьогодні за стіл не сідає», — оголосив Андрій і широким жестом посунув до батька блюдо із запеченим м’ясом. «Правило просте. Хочеш добре жити — спершу доведи, що на це заслуговуєш».
Наталія зупинилася біля столу з мискою овочевого салату в руках. За відчиненим вікном сюрчали коники.
Серпневе повітря було гарячим навіть надвечір, тож духовка, що працювала майже три години, перетворила кухню-вітальню на парильню. До скронь Наталії прилипли короткі пасма. Долоні пахли лимоном і часником, а поперек тягнуло після кількох годин, проведених біля кухонної стільниці.
За столом уже вмостилася вся рідня Андрія. Його батько, Василь Петрович, вибирав найбільш підсмажені шматки м’яса. Мати, Галина Іванівна, накладала собі овочі й водночас розповідала, як подорожчав ремонт даху на дачі.
Зовиця Оксана прийшла з чоловіком Сергієм і двома синами, 20-річним Богданом та 18-річним Тарасом. Обоє племінників їли мовчки й швидко, ніби боялися, що їжа скінчиться раніше, ніж вони наситяться. Ніхто не приніс із собою навіть пляшки води.
Зате Галина Іванівна ще в передпокої повідомила, що не їсть магазинних соусів. Оксана попросила м’яса без зайвого жиру, а Сергій уточнив, чи буде холодна окрошка, бо в таку спеку гарячого йому не хочеться. Окрошки Наталія не готувала, та й без неї на столі було досить їжі, купленої за її гроші й приготованої її руками.
Вона повільно опустила миску на вільне місце й подивилася на чоловіка. Андрій сидів на чолі столу, у новій світлій сорочці, яку Наталія забрала з хімчистки вранці. Перед ним лежав дорогий телефон.
Поруч були ключі від її машини. Він мав вигляд людини, яка влаштувала великий прийом і тепер насолоджується заслуженою повагою. Тільки влаштував усе не він.
«Гарне правило, — сказала Наталія. — Давно ти його вигадав?» Андрій не вловив небезпеки в її голосі. Він відрізав шматок м’яса й поклав на тарілку матері.
«Так, давно вже час навести лад. У домі має бути дисципліна, а то дехто швидко звикає жити на всьому готовому». Оксана перестала жувати й уважно подивилася на брата.
Сергій усміхнувся, але відразу опустив очі. Василь Петрович і далі їв, ніби йшлося про сусідів. Наталія відсунула свій стілець від столу.
«Тоді почнемо з тебе». Ніж у руці Андрія завмер над тарілкою. «Що?» «Ти сказав, що той, хто не приносить грошей у дім, сьогодні за стіл не сідає».
«За останні місяці ти не оплатив жодного обов’язкового платежу й не купив продуктів ні до однієї сімейної вечері. Отже, ти встаєш». Андрій коротко розсміявся й озирнувся на родичів, запрошуючи їх оцінити жарт…
