Ніхто його не підтримав. «Наталю, не влаштовуй цирк», — промовив він уже тихіше.
«Я говорив загалом». «Ні, ти подивився просто на мене». Це була правда.
Перед своєю гучною фразою Андрій демонстративно ковзнув поглядом по дружині. Від домашньої сукні до босих ніг. Наталія тимчасово працювала з дому.
Тому останніми тижнями він почав подавати її зайнятість як зручне сидіння за комп’ютером. При родичах це звучало особливо вигідно. Він міг удавати, що утримує дружину, поки вона ліниво займається чимось необов’язковим.
«Ти надто буквально все сприймаєш, — втрутилася Галина Іванівна. — Андрій хотів сказати, що кожна доросла людина має приносити користь». «У такому разі він обрав невдалий приклад», — відповіла Наталія.
«Я шукаю роботу, — роздратовано сказав чоловік. — І не абияку, між іншим. Мені потрібна нормальна посада, що відповідає досвіду».
«Ти відхилив чотири пропозиції». Усмішка зникла з його обличчя. «Не при всіх».
«Чому? Ти ж почав при всіх». Оксана поклала виделку поруч із тарілкою. «Може, залишите це на потім? Ми все-таки в гості прийшли».
Наталія повернулася до неї. «Ви приходите сюди майже щосуботи, тож хоча б одну розмову цілком можете вислухати». Зовиця відкрила рота, але промовчала.
Ще рік тому Наталія не сказала б нічого подібного. Вона спробувала б згладити ситуацію, щоб вечір не був зіпсований. Потім прибрала б посуд, витерла стіл, провела гостей, а вночі пояснювала б чоловікові, чому його слова її принизили.
Андрій вислухав би половину. Потім звинуватив би її в надмірній вразливості й нагадав, що рідних треба приймати привітно. Але за останній рік Наталія встигла зробити кілька неприємних відкриттів.
Перше полягало в тому, що вдячність родичів Андрія не залежала від її зусиль. Що більше вона робила, то швидше це перетворювалося на обов’язок. Друге було ще простішим.
Чоловік чудово розумів, хто оплачує їхнє життя. Він лише не хотів, щоб це розуміли інші. Після того як відділ, де працював Андрій, скоротили, він пообіцяв відпочити два тижні й узятися до пошуку нового місця.
Наталія не заперечувала. Звільнення вдарило по його самолюбству, і їй здавалося нормальним дати чоловікові час оговтатися. Два тижні розтягнулися на місяці.
Андрій переглядав вакансії, але на співбесіди погоджувався неохоче. В одному місці його не влаштував графік. В іншому — обов’язки.
У третьому — кабінет на чотирьох. У четвертому — потреба починати не з керівної посади. При цьому вдома він майже нічого не взяв на себе.
Посудомийну машину завантажував лише після нагадувань. Продукти замовляла Наталія. Платежі контролювала вона ж.
Андрій міг цілий день дивитися огляди автомобілів, а ввечері спитати, чому в холодильнику немає улюбленої шинки. Особливо швидко він оживав до вихідних. Щоп’ятниці телефонувала Галина Іванівна й повідомляла, що приїде в суботу.
Формально вона питала, чи зручно. Фактично перелічувала гостей і вподобання. Андрій жодного разу не запропонував скасувати зустріч або перенести її до батьків.
Навпаки, він любив такі застілля. Тут він ставав господарем, щедрим сином і успішним старшим братом. Наталія приносила їжу, а подяку отримував він…
