Після слів матері чоловік заявив дружині, що п’ять років її терпів, вигнав тещу й зажадав, щоб вона пішла на другу роботу. Але її відповідь змінила хід розмови

Вхідні двері розчахнулися з таким гуркотом, що недільна тиша розлетілася вщент. Відлуння прокотилося сходовим майданчиком, а вішалка біля стіни помітно хитнулася. У передпокої з’явилася Тетяна Федорівна. Її зачіска нагадувала розтріпаний вітром сніп, а затиснута в руці парасоля скидалася не на аксесуар, а на зброю для наведення ладу.

— Нічого іншого я й не чекала! — оголосила вона з порога і, не знімаючи вуличних туфель, рушила коридором. — Десята ранку, неділя, а на плінтусах пил. Мій син цілими днями розвозить замовлення, спину гробить, у заторах мучиться, а тобі важко взяти до рук ганчірку!

З-під тумби для взуття виглянув рудий кіт Елвіс, давно відгодований до розмірів невеликого пуфа. Він оглянув замшеві туфлі незваної ревізорки, демонстративно чхнув і з гідністю подався на кухню, ніби не бажав бути присутнім на черговій сімейній виставі.

Ольга вийшла з ванної, витираючи долоні рушником. У свої тридцять років вона керувала технологічним процесом на великому хлібозаводі: відповідала за зміну з пів сотні працівників, розбиралася зі зривами постачання й стежила, щоб виробничі лінії не зупинилися. У цеху рішення часом доводилося ухвалювати за лічені хвилини, а ціна розгубленості була надто високою. Тож чужими криками її було не залякати.