Побачивши чоловіка з іншою жінкою, дружина не влаштувала істерики — її коротка реакція виявилася куди сильнішою

— Мамо, забереш Назара й Максима на всі вихідні?

— Звісно. А чому одразу на два дні? У тебе щось сталося?

— Ні, нічого. Просто хочу сама поїхати до Вадима. Він не знає, що я приїду.

— Вирішила влаштувати сюрприз?

— Схоже на те. Спершу збиралася взяти хлопців, але потім подумала, що самій буде простіше.

Мати помовчала, а тоді важко зітхнула.

— Мабуть, так і краще. Хоч побудете вдвох. Тільки дивно все це, Оксано: чоловік майже постійно в іншому місті, а ти тут сама тягнеш дім і дітей.

— Він же не для себе поїхав. Там заробіток вищий, і Вадим старається заради нас. Треба ще трохи потерпіти.

— Тобі видніше, доню. Привозь хлопців, я впораюся.

Після розмови Оксана ще довго сиділа з телефоном у руці. Майже рік Вадим працював в іншому місті й зазвичай з’являвся вдома лише на вихідні. Він влітав до квартири з дорожньою сумкою, вручав синам машинки й солодощі, нарікав на начальство та втому, а потім запевняв дружину, що й сам змучився від життя на два доми.

Обоє ніби чекали одного: коли його нарешті повернуть на колишнє місце і їхня сім’я знову перестане жити від приїзду до приїзду. Вища зарплата поки що переважувала незручності. І все ж Оксана помічала зміни. Раніше в голосі чоловіка чувся сум за домом, тепер відстань ніби стала для нього звичною і навіть зручною.

Вадим повідомив, що не зможе приїхати й цими вихідними. Попередніх вихідних він теж не з’явився вдома. А напередодні Оксана випадково зустріла Романа, давнього знайомого чоловіка. Той, між іншим, обмовився, що Вадим начебто сам попросив поки не переводити його назад.

Чоловік і словом про це не обмовився. Оксана спершу насторожилася, але майже відразу взялася шукати йому виправдання. Можливо, не хотів завчасно її тривожити. Може, вирішив ще трохи заробити, хоча сам сумує і ледве тримається. Від думки, що він живе сам серед чужих стін, їй стало соромно за власні підозри.