— Марино, а чому макарони знову порожні? Де м’ясо? Я, зрештою, годувальник чи хто? — Богдан стояв посеред кухні, нависаючи над тарілкою, мов невдоволений індик над порожньою годівницею. У правій руці він стискав виделку, наче скіпетр влади, а лівою роздратовано потирав чималий живіт.
Марина повільно відрізала шматочок запеченої курячої грудки зі своєї тарілки, акуратно відправила до рота й лише після цього підвела очі на чоловіка.
— Наш годувальник учора витратив половину своєї зарплати на нові титанові диски для машини, яка гниє в гаражі вже другий рік, — спокійним, рівним голосом промовила вона, засуваючи лоток із рештою курятини за банку солоних огірків. — На кошти, що лишилися в бюджеті, було здобуто чудові макарони з твердих сортів пшениці. Дуже корисно для травлення.
— У моїх батьків удома завжди було м’ясо, — відрубав Богдан, грюкнувши виделкою по столу. — Мати щовечора накривала батькові вечерю з трьох страв. І він пальцем об палець по дому не вдаряв. Я чоловік, я втомлююся.
— Я працюю з дев’ятої до шостої, точнісінько як і ти, Богданчику. У ветеринарній клініці, де тягаю на стіл стокілограмових мастифів. І заробляємо ми з тобою однаково, копійка в копійку. То з якого дива я маю стояти біля плити у другу зміну, поки ти продавлюєш диван?
Богдан надувся. Його обличчя набуло кольору стиглого томата. Він щиро не розумів, чому система дала збій. Адже до весілля все було нормально. Вони ходили в кафе, замовляли готову їжу. А як з’їхалися, Марина раптом відмовилася перетворюватися на його особисту хатню робітницю.
— Отже, так. — Богдан схрестив руки на грудях, намагаючись надати собі поважного вигляду. — Раз ти така принципова, я більше до мийки не підійду. Тато в житті за собою тарілки не помив, і нічого. Подивимося, як ти заспіваєш, коли посуд закінчиться…👉Продовження, натисніть кнопку “Вперед” під рекламою👇👇👇
