Марина знизала плечима, відпила чаю й усміхнулася.
— Як скажеш, твої тарілки — твої проблеми.
Так у їхній невеликій двокімнатній квартирі стартував великий побутовий експеримент. Марина не сварилася, не пиляла чоловіка, не влаштовувала сцен зі сльозами. Вона просто вимкнула режим обслуговування.
Наступного дня мийка почала вкриватися першим шаром фаянсу. Богдан демонстративно скинув туди тарілку зі слідами кетчупу, дві горнятка й сковорідку з-під яєчні. Марина прийшла з роботи, дістала з шафки свою єдину улюблену жовту тарілку, повечеряла салатом, одразу її помила й прибрала назад на полицю.
До середи кухонна мийка стала нагадувати авангардну скульптуру. Горнятка дерлися одне на одне, виделки стирчали із залишків засохлої каші, а зверху композицію вінчала обліплена жиром каструля.
Богдан ходив довкола цієї пишноти колами, голосно зітхав, але принципів не здавав. Він чекав, що дружина не витримає, зірветься, схопить губку й почне наводити лад, попутно визнавши його чоловічий авторитет. Але Марина лише купила собі упаковку гарного паперового посуду.
До п’ятниці проблема брудних тарілок плавно перетекла в проблему чистих речей. Шкарпетки Богдана вели кочове життя. Вони мігрували від дивана до крісла, збиралися купками під батареями й ховалися в капцях.
Раніше Марина мовчки зібрала б цей урожай і закинула в пральну машину. Тепер барабан крутився виключно для її блузок і джинсів. Уранці в понеділок Богдан метався спальнею в самих сімейниках, розчиняючи дверцята шафи з такою силою, ніби сподівався знайти Нарнію, повну випрасуваної білизни.
— Марино, де мої сині сорочки? — долинав його обурений рик на всю квартиру.
— У кошику для білизни, — привітно озвалася Марина з коридору, зашнуровуючи кросівки. — Там само, де ти їх залишив минулого тижня. Лежать, чекають свого часу.
— Ти знущаєшся? Мені в чому на роботу йти?
— Ну, дістань із кошика, вибери ту, що пахне найменш драматично. Або вдягни футболку, у тебе ж вільний офісний стиль.
Богдан вилетів у коридор, розмахуючи зім’ятою сорочкою, схожою на пожований шматок картону.
— Це прямий саботаж сімейного життя. Дружина зобов’язана стежити за гардеробом чоловіка.
— Дружина зобов’язана бути щасливою і здоровою. — Марина підморгнула йому, цьомнула в розгублену щоку й відчинила вхідні двері. — Гарного дня, годувальнику! Пельмені в морозилці, вода в крані. Впораєшся.
Увесь наступний тиждень Богдан жив на сосисках і локшині швидкого приготування. Його шлунок бурчав, вимагаючи нормальної людської їжі. Він спробував маніпулювати. Запросив у гості свого колегу Сергія. Сподівався, що при сторонній людині Марина засоромиться й накриє розкішний стіл.
Сергій припхався в п’ятницю ввечері, радісно потираючи руки в передчутті домашнього застілля. Марина, повернувшись із роботи, виявила двох чоловіків на лоджії, які курили й обговорювали принади патріархату. Вона не сказала ані слова.
Зайшла на кухню, замовила доставку піци й ролів. Коли кур’єр привіз їжу, аромат гарячого сиру й пепероні рознісся по всій квартирі. Богдан із Сергієм, ковтаючи слину, сіли за стіл…👉Продовження, натисніть кнопку “Вперед” під рекламою👇👇👇
