Життя без прикрасМарина відкрила коробку з піцою, взяла два шматки, переклала на свою паперову тарілку, а решту акуратно загорнула й прибрала до холодильника.
— А ми? — отетеріло спитав Сергій, переводячи погляд із Марини на Богдана.
— Ви, хлопчики, великі й сильні. Богдан вам зараз пельменів зварить. У нього чудово виходить кип’ятити воду. — Марина усміхнулася й пішла до спальні дивитися серіал.
Сергій пішов за двадцять хвилин, пославшись на термінові справи. А Богдан уперше усвідомив, що його тактика не працює. Дружина не просто не ламається. Їй було відверто весело. Вона не витрачала нервів. Вона жила собі на втіху, повністю ігноруючи його спроби встановити патріархальні порядки.
Тоді Богдан пустив у хід важку артилерію. Він почав телефонувати мамі. Лариса Сергіївна була жінкою старого гарту. Маленька й моторна, з гострим поглядом і руками, які за тридцять років шлюбу наліпили стільки котлет, що ними можна було б вимостити цілу дорогу.
Її чоловік Микола Андрійович був класичним домашнім царьком. Великий, огрядний чоловік, чиїм головним досягненням у житті було вміння вчасно влягтися на диван так, щоб не заважати дружині пилососити.
Богдан заливався соловейком у слухавку. Він розписував, як недоїдає, як ходить на роботу в пом’ятих штанях, як дружина-мегера зовсім відбилася від рук і ганьбить його перед друзями. Лариса Сергіївна слухала, охала, а на задньому плані Микола Андрійович басив, що бабу треба терміново ставити на місце, поки вона на шию не сіла.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.