Життя без прикрас
Металевий язичок вимірювальної рулетки з сухим тріском втягнувся в корпус. Цей звук, різкий, чужорідний і геть недоречний у тиші затишного передпокою, змусив Оксану завмерти на порозі власної квартири з наполовину знятим чоботом.
Вона прислухалася. Із вітальні долинали кректання, шарудіння й важкі кроки, ніби дорогим паркетом марширувало невелике, але дуже цілеспрямоване бегемотеня в домашньому взутті. Оксана скинула другий чобіт, кинула ключі на тумбочку й безшумно пройшла до кімнати.
Картина, що відкрилася її очам, скидалася на сюрреалістичну комедію. Посеред її світлої, мінімалістичної вітальні, на яку вона п’ять років збирала, відмовляючи собі у відпустках і нових сукнях, стояла монументальна жінка. На ній був махровий халат кольору ядерної фуксії.
Жінка діловито розтягувала жовту стрічку рулетки від дорогої тумби під телевізор аж до підвіконня, а на дивані, недбало закинувши ноги в шкарпетках на світлу оббивку, розлігся її наречений Богдан. Він із захватом жував шматок сиру, відкушуючи просто від трикутника, і гортав щось у телефоні.
— Два десять, — голосно, з інтонацією виконроба під час здавання об’єкта, констатувала жінка в халаті. — Упритул, але якщо цю фанерну дурню, на якій телевізор стоїть, викинути на смітник, то моя ортопедична софа стане як влита, а то сплять на своїх пуфах. Тьху!
Оксана сперлася на дверний косяк. Її мозок, звиклий до чіткої логіки й порядку, на мить спіткнувся, намагаючись перетравити інформацію.
Богдан жив на орендованій квартирі з приятелем. У нього були ключі від Оксаниних дверей винятково про всяк випадок. Наприклад, полити квіти або нагодувати кота Пушка, якщо Оксана затримувалася.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.