Життя без прикрас
Оксана пів року забирала чужу дитину зі школи, а коли з температурою попросила про допомогу, їй сказали, що це її проблеми.
— Ларисо, ти не могла б сьогодні забрати хлопців? — Голос слухався погано, у горлі ніби насипали битого скла. — У мене температура 39,2, не можу збити з ночі.
— Оксано, ти жартуєш? — У слухавці повисла пауза, а потім пролунав гучний роздратований зітх. — Зараз друга година дня. У мене запис на манікюр за 15 хвилин, і я цей френч чекала 2 тижні.
— Я стояти не можу, Ларисо. Мене морозить.
— Подзвони чоловікові, нехай відпроситься.
— Андрій на об’єкті, ти ж знаєш.
— Слухай, ну випий «Терафлю», господи. Це ж твої проблеми, що ти захворіла. Навіщо це на мене перекладати? Давай не вигадуй. Ти все одно по Мішу поїдеш, то заодно й Артема прихопиш. Завезеш їх до себе, увімкнеш мультики, а я десь о сьомій приїду й заберу. Мені пора, майстер чекає.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.