— Опіка проти проживання дитини з батьком.
Суддя вимовила це сухо, ніби читала ціну на крупу.
Олександр Савельєв сидів на жорсткій лаві біля стіни. Під нігтями ще трималася чорна земля. Він помітив її вранці, коли підписував пояснення в секретаря, і відтоді ховав руки в рукави куртки.
На столі перед ним лежала синя папка на гумці. Стара. З обдертим кутом. Усередині — довідки, заяви, копії, акти огляду будинку. І один аркуш, складений учетверо. Лист Марії.
Представниця служби у справах дітей гортала папери довгим нігтем.
— Житлове приміщення визнано непридатним на момент огляду. Було відсутнє опалення. Запах вогкості. Сліди плісняви. Дитину знайдено в підвальному приміщенні.
Олександр подивився на вікно. За шибкою висів сірий двір. Голі гілки били по рамі. На підвіконні стояв пластиковий стаканчик із засохлою землею. Хтось колись посадив туди цибулю.
— Батько був відсутній тривалий час, — вела далі жінка. — Чотири місяці за контрактом на Півночі. Контакт із матір’ю не встановлено. У дитини ознаки виснаження.
Суддя підвела очі.
— Савельєв, ви розумієте, що зараз вирішується питання не про вашу репутацію?
Він кивнув.
У залі пахло мокрим сукном, дешевою кавою і хлоркою з коридору. На стіні цокав годинник. Стрілка смикалася, наче зачеплена нитка.
Олександр розтиснув пальці й поклав долоню на синю папку.
— Я розумію.
Голос вийшов рівний. Чужий.
Суддя трохи подалася вперед.
— Тоді поясніть, чому, повернувшись додому в понеділок увечері, ви не викликали поліцію одразу.
Він опустив погляд на папку. Гумка була перетерта майже до білих ниток.
— Бо спершу я почув звук із підвалу…
