У залі стало тихіше. Навіть ніготь жінки перестав дряпати папір.
Олександр провів великим пальцем по краю папки.
І повернувся в той вечір.
Будинок стояв у кінці провулка, за старим горіхом. Колись Марія сварилася, що горіх бруднить дах і ринву. Олександр обіцяв спиляти суху гілку. Не встиг.
Він повернувся в понеділок увечері після чотирьох місяців роботи за контрактом на Півночі. Виплати затримали вже другий місяць — помилка в реквізитах, сказали в бухгалтерії. Телефон майже розрядився в дорозі. Вдома зв’язку не було.
Хвіртка не рипнула. Вона висіла на одній завісі й трималася на дроті. Сніг біля паркану був сірий, злежаний. По двору йшли чужі сліди. Багато. Старі, замерзлі, перехрещені.
Він зупинився біля ґанку.
У вікні кухні не було фіранки.
Раніше там висіла біла, з дрібними синіми квітами. Марія купила її на ринку, принесла додому в пакеті з-під хліба і весь вечір підрізала край кухонними ножицями.
Тепер шибка дивилася порожньо. У кутку рами стирчав шматок скотчу.
Олександр піднявся на ґанок. Дошка під чоботом просіла. Із щілини війнуло мокрою деревиною.
Ключ підійшов не одразу. Замок ніби заріс зсередини. Він провернув його двічі, штовхнув двері плечем.
У передпокої було темно й холодно.
Не той холод, що надворі. У домі він лежав щільніше. Речі ввібрали його й віддавали назад.
На підлозі валялася дитяча рукавичка. Червона, з білим зайцем. Одна.
Олександр зняв шапку. Повісити було нікуди: гачок вирвано разом із шматком штукатурки.
Він пройшов на кухню.
Стіл стояв на колишньому місці. Тільки клейонка була розрізана навхрест. На підвіконні — порожня баночка з-під дитячого харчування. У мийці — дві тарілки із засохлою скоринкою. Біля плити лежала синя папка.
Він упізнав її відразу…
