У Оксани завжди було багато друзів. Вона легко сходилася з людьми, уміла підтримати розмову й приваблювала до себе доброзичливістю. У спілкуванні відчувалося її чарівність, завдяки якій біля дівчини завжди було так багато друзів. Її любили, і сама дівчина залишалася відкритою та привітною.
Насмішок, однак, теж вистачало. Від самого дитинства Оксані доводилося вислуховувати зауваження щодо її повноти. Іноді її називали пампушкою — це прізвисько було найневиннішим. Інші слова звучали грубіше, але дівчина не дозволяла чужим насмішкам затьмарювати своє життя.
Вона не соромилася свого тіла. Повнота не заважала їй спілкуватися, дружити й почуватися щасливою. Оксана не дивилася на себе чужими невдоволеними очима й не вважала, що спершу має змінитися, а вже потім радіти життю. Чужі насмішки не ставали її власною думкою про себе. Так було до знайомства з Андрієм.
Він був красивим, атлетично складеним хлопцем. Спершу Андрій навіть не помітив Оксану, однак спілкування змінило його ставлення. Що краще він пізнавав дівчину, то цікавішою вона йому ставала. Йому подобалася її особистість: та сама відкритість і здатність ладнати з людьми, завдяки яким біля неї завжди було стільки друзів.
Поступово вони зблизилися. Дружба виявилася такою міцною, що обоє стали одне для одного найближчими друзями. Але Андрієві хотілося проводити з Оксаною дедалі більше часу, і колишнє визначення їхніх стосунків уже не відповідало його почуттям.
Він іще заперечував, що закоханий. Називати Оксану подругою було звично: саме з дружби все й почалося. Та почуття не зупинялися на тій межі, яку він намагався для них зберегти. Що довше вони спілкувалися, то важче ставало не визнавати очевидного самому собі.
Одного разу Андрій більше не зміг мовчати. Те, що раніше залишалося невисловленим, нарешті пролунало:
— Я кохаю тебе, Оксано. Уже не можу цього приховувати. Ти для мене набагато більше, ніж подруга.
Оксані теж подобався Андрій. Після його зізнання вони стали парою: дружба переросла в любовні стосунки…
