Копіювання заборонено

Тексти Realish захищені авторським правом. Публікувати їх на інших сайтах, у соцмережах і групах без дозволу редакції не можна.

Копії у Facebook ми оскаржуємо: їх видаляють, а за повторні порушення сторінки й групи можуть заблокувати.

Поділитися історією можна посиланням.

Чоловік нишком підкинув дружині квитанції своєї матері, але ввечері свекруха отримала зовсім не той результат, на який розраховувала

Чоловік нишком підкинув дружині квитанції своєї матері, але ввечері свекруха отримала зовсім не той результат, на який розраховувала
Частина 1 з 12

Лапи прибрав, кухонний махінаторе.

Дмитро завмер, так і не донісши згорнуту в товсту трубку пачку паперів до прочиненої жіночої сумки. Обернувся. Із кухні на нього похмуро дивився Пончик — кіт із габаритами мішка картоплі й поглядом стомленого життям збирача податків.

Чоловік нишком підкинув дружині квитанції своєї матері, але ввечері свекруха отримала зовсім не той результат, на який розраховувала

У плащі дружина шаруділа пакетом котячого корму й поправляла шийний платок. Вона була повністю зібрана.

Часу лишалося секунд десять. Дмитро видихнув, різко подався вперед і спритним рухом картярського шулера всунув чужі квитанції в бічну кишеньку Марининої сумки, просто між гребінцем і блиском для губ. Застібка блискавки зімкнулася з легким клацанням.

Злочин століття звершився на тлі гудіння холодильника. Дмитро ледве встиг відскочити.

— Діма, я побігла! — гукнула Марина, пролітаючи повз нього й підхоплюючи сумку. — Спочатку на пошту, потім по хліб зайду. Тобі батон чи житній?

— Давай батон. І тістечко собі купи. Заслужила, — єлейним голосом озвався чоловік, витираючи спітнілі долоні об домашні штани.

Грюкнули вхідні двері. Повернувся ключ. Дмитро зачекав рівно три секунди, переконуючись, що кроки дружини стихли на сходовому майданчику, і зі швидкістю вжаленої мавпи рвонув до свого смартфона. Пальці гарячково застукотіли по екрану.

Гудки тягнулися довго, наче гумові.

— Алло, мамо? — зашепотів він у слухавку, прикриваючи рота долонею, ніби Марина могла почути його крізь бетонні перекриття. — Дружина пішла комуналку оплачувати, а я їй нишком твої квитанції за пів року в сумку підсунув.

На тому кінці пролунав тріумфальний зітх, схожий на звук банки дорогих шпротів, яку відчиняють.

— Ой, Дімочко, золота ти моя дитино! — заворкотіла Людмила Василівна. — А то я вже зовсім змучилася. У мене ж там пеня капає, як вода з дірявого крана. А Маринка в тебе молодчина, хазяйновита. Їй мої три копійки погоди не зроблять.

Три копійки, до слова, становили вельми пристойну суму. Людмила Василівна жила на широку ногу, дихала на повні груди й вважала оплату комунальних послуг якоюсь прикрою державною рекомендацією, а не суворим обов’язком.

— Усе, матусю, не хвилюйся. Головне, тепер мовчи. Вона там у загальній купі не помітить. Пікне на касі картка — і готово…
Яке враження залишила історія?
Оберіть одну реакцію — її можна змінити.
Слово читачам

Поділіться враженням від історії

0

Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.

Залиште свій коментарЗначок підбереться за іменем сам — або .
Без реєстрації

Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.

З вами траплялося схоже?Розкажіть свою історію — ми опублікуємо її на Realish. Імена та місця за вашим бажанням змінимо.Розповісти свою історію

Ще з рубрики «Свекруха»

Усі історії рубрики