Аліна поклала телефон на кухонну стільницю й кілька секунд не могла відвести від нього погляду. Рука все ще лежала поруч, ніби вона боялася: екран згасне — і разом із ним зникне страшна, щойно відкрита правда. Але листування нікуди не поділося. На дисплеї, як і раніше, світилися чужі пестливі слова, чужі обіцянки, чужі знаки ніжності й плани на вечір.
«Скажу вдома, що затримали на роботі. О восьмій буду в тебе».
Повідомлення надіслав Роман.
Її чоловік.
Отримувачкою була Влада — молода дівчина з його відділу. Та сама помітна, гучна, впевнена в собі співробітниця, яка сміялася надто дзвінко, дивилася надто сміливо й була молодша за Аліну на дванадцять років.
Аліна не закричала. Не кинулася кімнатою. Не жбурнула телефон об стіну, хоча в першу мить усередині в неї ніби тріснуло щось живе. Вона лише повільно втягнула повітря, провела пальцем по екрану й почала зберігати все, що бачила.
Перший скриншот. Другий. П’ятий. Десятий.
Вона діяла без тремтіння, без паніки, майже автоматично — так, як звикла працювати з важливими документами. Потім надіслала копії собі на пошту, зберегла їх у хмарі, перенесла ще один варіант на окремий носій.
За кілька годин Роман повернеться. Кине куртку на стілець, спитає, чи є вечеря, і навіть не зрозуміє, що його телефон лежить не зовсім так, як він залишив.
Десять років тому Аліна виходила за нього заміж у скромній білій сукні, без розкоші й зайвої показності. Святкування було невелике: рідні, кілька друзів, проста зала, звичні привітання і тиха впевненість, що попереду в них нормальне, щасливе життя.
Тоді Роман працював менеджером у невеликій компанії, а Аліна щойно здобула освіту у сфері фінансів. Батьки казали, що хлопець він хороший: відкритий, веселий, з амбіціями й живим характером. Аліна їм вірила. Вірила й собі.
Роман справді вмів прихиляти до себе. Він знав, коли усміхнутися, які слова дібрати, як обійняти так, щоб хотілося пробачити все наперед. Перші роки їхнього шлюбу були рівними й майже теплими. Вони винаймали маленьку квартиру на околиці, відкладали гроші, говорили про майбутнє житло й будували плани, які тоді здавалися спільними…
