Свекруха зажадала зарплатну картку невістки

— Звільняйте гардеробну. У мене вдома потоп біблійного масштабу, а ви тут прохолоджуєтеся! — Голос Світлани Петрівни увірвався в суботній ранок пожежною сиреною.

Оксана стояла в передпокої з чашкою недопитої кави. Вхідні двері були розчинені навстіж. На сходовому майданчику височіли дві величезні валізи, два баули й картата сумка з дев'яностих, якою зазвичай користуються човники для перевезення пуховиків. Поруч із цією багажною пишнотою важко дихала свекруха. Її обличчя, обрамлене намертво залаченими кучерями, виражало вселенську скорботу, змішану з явним нетерпінням.

— Труби прорвало всі одразу: і гарячу, і холодну, затопило аж до першого поверху. Жити там не можна. Ремонт на місяці.

Світлана Петрівна рішуче переступила поріг, відтіснивши Оксану плечем, наче негідну уваги перешкоду.

— Вітю, сину, тягни речі. Мати втратила рідний куток.

Віктор вигулькнув із коридору в самих шортах, сонно покліпав, поглянув на гору багажу. Потім перевів погляд на Оксану.

Оксана каву не впустила. Вона взагалі рідко щось упускала, воліючи тримати все під контролем. Сканер її погляду пробігся по валізах. Жодних слідів паніки, жодних похапцем закинутих у пакети мокрих речей. Валізи були акуратно застебнуті. Із бічної кишені однієї з них кокетливо визирала ручка дорогого масажера для обличчя, а у прозорому пакеті зверху лежали новенькі, з бірками, домашні капці з помпонами. Дивний вибір для людини, яка рятується від комунального апокаліпсису.

— Який жах, Світлано Петрівно! — рівним тоном промовила Оксана, відпиваючи каву. — Аварійну службу викликали, акт прориву склали?

Свекруха смикнула плечем, скидаючи плащ.

— Там без мене розбираються. Я сантехнікові ключ залишила.

— Та я зараз одягнуся й поїду туди. Треба хоча б оцінити збитки, — було смикнувся Віктор.

— Куди лізти в окріп? Там аварійна служба все опечатає, нікого вже не пускають. Ключі в начальника зміни, — панічно відрізала мати, заступаючи йому дорогу. — У мене тиск підскочив. Я відразу схопила речі й у таксі. Все, Вітю, неси баули до спальні. Я житиму з вами. Довго.

Перша година перебування свекрухи нагадувала наліт сарани на беззахисні сходи. Світлана Петрівна пересувалася квартирою, наче криголам, що трощить кригу чужого особистого простору. Вона встигла перекласти Оксанині креми у ванній, заявивши, що вони стоять не за феншуєм, зазирнула до холодильника й видала протяжне розчароване зітхання, наче виявила там лише мишу, що висить у петлі із сосисок.