Перед ювілеєм Іри свекруха заявила, що Максим не прийде, і почала складати частування в сумки, але зі спальні вийшли гості

— Макс усе одно не прийде на твій день народження. Та й мені ніколи, — заявила свекруха, вправно перекладаючи балик і червону ікру до своєї велетенської пошарпаної картатої сумки. — Нам із ним треба їхати на город. У нас там справи горять, а у вас тут, на дачі, все одно це багатство пропадає. Ви ж святкувати не вмієте, твої друзі, Ірочко, і бутербродами з плавленим сиром чудово обійдуться.

Іра, яка стояла біля обробної дошки зі щипцями для м’яса в руках, навіть кліпнула від такої раптової, первісної нахабності. Ювілей обіцяв бути насиченим.

Її тридцятиріччя почалося з ідеального літнього ранку. Сонце м’яко прогрівало дерев’яні стіни старої батьківської дачі. У відчинені вікна вливався густий аромат квітучих яблунь, а на плиті тихо булькала величезна каструля з молодою картоплею. Іра готувалася до свята цілий тиждень. Вона витратила солідну частину своїх заощаджень на справжнє гастрономічне свято.

У холодильнику, який зараз зазнавав нещадного пограбування, томилися шампури із соковитим свинячим ошийком у гранатовому маринаді. Спочивала запечена з часником домашня буженина завбільшки з добрячий футбольний м’яч. Чекав своєї години триярусний торт зі свіжими ягодами. Ховалися нарізки дорогих сирів, копченостей і рибних делікатесів.

Чоловік Макс поїхав рано-вранці, туманно пославшись на термінові робочі роз’їзди й пообіцявши повернутися до полудня. Іра не заперечувала. Їй був потрібен простір для кулінарних маневрів, але замість чоловіка вранці на порозі з’явилася Світлана Петрівна.

Свекруха прийшла без дзвінка, без стуку, немов матеріалізувалася з ранкової роси. Вона влетіла до кухні з трьома бездонними баулами, проігнорувала привітання невістки й цілеспрямованим ривком кинулася до білосніжного двостулкового холодильника. Дверцята розчахнулися, не в змозі опиратися натиску, і почалася експропріація.

Іра сперлася стегном об стільницю, схрестила руки на грудях і мовчки спостерігала за цим разючим явищем природи. Влаштовувати істерики вона не любила. Сльози, крики, хапання за руки — це доля слабких натур, схильних до телевізійних драм. Іра ж мала характер, загартований роками роботи з важкими підлітками у спортивній школі. Вона воліла діяти скальпелем, а не іржавою сокирою.

— Світлано Петрівно, — голос Іри звучав спокійно, майже лагідно. — А Макс, виходить, проміняв мій ювілей на прополювання ваших кабачків. Яка відданість ботаніці.