Життя без прикрас— Саме так, — бадьоро відгукнулася родичка, кидаючи зверху дві упаковки маслин і баночку в’ялених томатів. — Він же чоловік, йому треба справжньою працею займатися. Землю підіймати, а не в гамаках тут із вашими хіпстерами просиджувати. У нас там паркан похилився, будемо сітку натягувати. А ти, Іро, надто багато грошей на їжу спускаєш. Марнотратниця. Ну навіщо тобі стільки риби? У вас що, ведмедів у гості чекають?
Іра всміхнулася. Ведмедів у гості справді чекали, але свекрусі поки що не варто було про це знати.
З-під кухонного диванчика повільно, з гідністю пухнастого лорда виліз величезний рудий кіт Барсик. Відчувши запах рибної нарізки, яку Світлана Петрівна необережно поклала на самий край столу, Барсик напружився. Він безшумно скочив на табурет, простяг пазуристу лапу й акуратно підчепив скибочку сьомги.
— Ану геть, тварюко! — гаркнула свекруха, помітивши втрату.
Вона замахнулася на кота пучком кропу, але Барсик лише зневажливо сіпнув вухом, проковтнув здобич цілком і зістрибнув на підлогу, усім своїм виглядом показуючи, що тут господар він, а свекруха — тимчасове непорозуміння.
— Світлано Петрівно, кріп залиште, він для салату, — м’яко порадила Іра, не змінюючи пози. — І, може, буженину не варто класти на саме дно. Роздушите ж — буде у вас м’ясне пюре.
Свекруха завмерла, недовірливо скосилася на невістку, чекаючи каверзи. Але Іра всміхалася щиро й відкрито. Ця усмішка мала б насторожити будь-яку людину, що має хоча б зачатки інстинкту самозбереження. Та Світлану Петрівну засліпила жага до легкої наживи.
— Нічого не роздушу, — буркнула вона, перекладаючи запечене м’ясо вище. — Я, між іншим, про ваш бюджет дбаю. Макс оре з ранку до вечора, а ти делікатеси скуповуєш. Мабуть, перед своїми родичами пилюку в очі пускати зібралася. От я й рятую сім’ю від розорення.
Сумка номер один була набита по вінця й застебнута на потужну блискавку. Свекруха важко задихала. Чоло вкрилося потом, але вона вперто потягнулася по другий баул.
Холодильник стрімко порожнів, набуваючи сирітського вигляду. На полицях залишалися лише банки з торішнім варенням, зів’ялий пучок петрушки та половинка лимона, яку Світлана Петрівна гидливо відсунула вбік. Іра кинула короткий погляд на настінний годинник. Пів на одинадцяту.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.