Зустріч із батьками Світлани тільки розпочалася, а мати нареченого вже обговорювала переїзд вагітної доньки до їхньої квартири

— Відразу з порога кажу: ремонт тут потрібен капітальний. Шпалери нікуди не годяться. Колір тужливий, як листопадовий ранок. А паркет, чуєте? Та він же стогне під ногами. Це ж скільки грошей доведеться вкласти, щоб моя донька із зятем сюди переїхали.

Раїса Вікторівна навіть не зволила зняти свій безрозмірний пуховик, скроєний по фігурі перегодованого сніговика. Вона стояла посеред передпокою чужої трикімнатної квартири й крутила головою, немов судовий виконавець, який оцінює майно боржника.

За її широкою спиною маячіла доросла донька Лера. Валерія була на п’ятому місяці вагітності, але несла живіт перед собою так, наче то був перехідний кубок світу з футболу. У руках у зовиці хижо поблискувала жовта будівельна рулетка.

Світлана мовчки зачинила вхідні двері за майбутніми родичами. Дівчина не любила скандалів, але ще більше вона не любила нахабства. Знайомство батьків напередодні весілля з Ігорем уявлялося їй тихим чаюванням із тортом «Прага». Однак реальність увалилася до її дому в брудних черевиках і відразу почала качати права.

— Добрий вечір, Раїсо Вікторівно, — процідила Світлана, обережно, але наполегливо підштовхуючи майбутню свекруху до килимка для взуття. — Ви, здається, адресою помилилися. Лера із зятем сюди переїжджати не планують.

— Ой, Світланко, та що ти тямиш у сімейній логістиці? — відмахнулася свекруха, скидаючи чоботи просто на світлий ламінат, не звертаючи уваги на полицю. — Ігорю, Ігорчику, сину, допоможи сестрі пальто зняти, їй же важко.

Ігор, наречений Світлани, високий і зазвичай розважливий хлопець, сьогодні мав розгублений вигляд. Він звик, що мама завжди надто бурхливо виявляє емоції, але щоб так одразу з місця в кар’єр — такого він не сподівався, проте слухняно взяв куртку сестри.

Із кухні визирнула Людмила Павлівна, мама Світлани, у накрохмаленому фартуху, з рум’яними від духовки щоками й глибоким подивом у погляді.

— Добрий вечір, дорогі гості. — Людмила Павлівна витерла руки рушником. — Проходьте до кімнати. Тільки давайте спершу з’ясуємо, хто й куди переїжджає. У нас начебто знайомство батьків молодих, а не з’їзд рієлторів.

— Добрий вечір.

— Добрий вечір, свахо.

Раїса Вікторівна нарешті роздяглася, явивши світові яскраву блузку з неймовірним квітковим принтом, і рвонула до коридору.

— От ми й дивимося: у вас трикімнатна, а вас тут лише двоє. Ви зрозумійте, молоді мають жити просторо. Лерочці незабаром народжувати. Їй потрібне повітря.