Копіювання заборонено

Тексти Realish захищені авторським правом. Публікувати їх на інших сайтах, у соцмережах і групах без дозволу редакції не можна.

Копії у Facebook ми оскаржуємо: їх видаляють, а за повторні порушення сторінки й групи можуть заблокувати.

Поділитися історією можна посиланням.

Він пустив промоклу незнайомку переночувати, але вранці після її попередження довелося перевіряти не лише каву

Він пустив промоклу незнайомку переночувати, але вранці після її попередження довелося перевіряти не лише каву
Частина 1 з 6

Костянтин Павлович Яблонський міг дозволити собі найкращих лікарів, але жоден із них не обіцяв, що лікування допоможе. Кілька місяців тому йому поставили діагноз: хвороба серця, яка й далі прогресувала. Ускладнень більшало, кожен наступний тиждень ставав небезпечнішим. Кілька тяжких нападів уже лишилися позаду; після кожного він довго оговтувався.

Костянтин помирав.

Він пустив промоклу незнайомку переночувати, але вранці після її попередження довелося перевіряти не лише каву

Він належав до найбагатших людей країни. Будівельні підприємства, готелі, торговельні центри, десятки дорогих квартир — усе це було його власністю. Банкіри, політики й керівники великих компаній знали Яблонського, а журналісти роками намагалися з’ясувати, у чому полягав секрет його успіху. На околиці столиці, серед вікових дерев і доглянутих садів, за високим залізним парканом стояв його особняк.

Тепер Костянтина лякала навіть не сама смерть. Страшніше було піти, так і не розібравшись, кому він міг вірити. Дружину він утратив сім років тому. Єдиний син, Вадим, давно оселився за кордоном і приїздив лише тоді, коли поставали питання спадщини чи родинного бізнесу. Останнім часом його турбота про батькове здоров’я стала особливо наполегливою: він розпитував про медичні висновки, а заразом — про те, хто перебере керування компанією після смерті Костянтина. Батько помічав цей інтерес, але найгіршого припущення до себе не допускав.

Того дощового вечора в нього на колінах лежав старий альбом. Костянтин сидів біля вікна вітальні; поруч, на столику, стояли ліки. Дощ робив сад схожим на темне дзеркало, але господар довго дивився на усмішку дружини на фотографії. Від альбому його відвернув стукіт.

Літній управитель Степан Юрійович повідомив: — Біля воріт жінка. Промокла до нитки, зовсім виснажена. Просить трохи гарячої води.

Костянтин утомлено закрив альбом. Раніше охорона одразу випроваджувала прохачів: наближатися до будинку незнайомцям він не дозволяв. Цього разу розпорядження було іншим.

— Приведіть її сюди.

За кілька хвилин жінка вже стояла у вітальні. Їй було близько тридцяти п’яти років. Старе пальто, мокре взуття, волосся, що прилипло до обличчя; її трусило, вона була втомлена, проте трималася рівно. Звали її Оксана. Для всього міста ця бездомна була ніким. Костянтин побачив у її очах справжній біль — уперше за багато років йому трапився такий погляд. Саме цей біль, а не жалість до промоклої прохачки, став для нього причиною дати їй прихисток.

— Дякую, що дозволили зігрітися, — тихо сказала вона. — Дощ скінчиться, і я піду.

Ні грошей, ні можливості розповісти про свої нещастя вона не просила. Костянтин звелів подати гарячий чай і приготувати вечерю. Від їжі Оксана спершу відмовилася, наче за запропоновану доброту з неї могли зажадати якоїсь іншої плати. Господареві довелося наполягти, перш ніж вона сіла за стіл…
Яке враження залишила історія?
Оберіть одну реакцію — її можна змінити.
Слово читачам

Поділіться враженням від історії

0

Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.

Залиште свій коментарЗначок підбереться за іменем сам — або .
Без реєстрації

Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.

З вами траплялося схоже?Розкажіть свою історію — ми опублікуємо її на Realish. Імена та місця за вашим бажанням змінимо.Розповісти свою історію

Ще з рубрики «Таємниці»

Усі історії рубрики