Коли перед нею поставили суп, Оксана подивилася на Костянтина.
— У газетах пишуть про ваше здоров’я, але ви маєте набагато гірший вигляд, ніж можна зрозуміти з цих статей.
Він усміхнувся. За останні місяці десятки людей запевняли його, що він має чудовий вигляд, лікування неодмінно подіє й попереду ще чимало щасливих років. А незнайома жінка, яка й сама ледве трималася на ногах, не стала його втішати. Вона сказала те, що побачила.
Давно Костянтин не відчував такого: від нього, здається, нічого не хотіли. Можна було розмовляти, не чекаючи на прохання.
— Як сталося, що ви опинилися на вулиці?
Оксана відповіла не відразу. Мовчання затяглося, перш ніж вона заговорила про колишнє життя.
— Кілька років тому я працювала медсестрою в приватній клініці. У мене була сім’я: чоловік, який мене кохав, маленька донька. Звичайне життя, нічого особливого… Потім чоловік загинув в аварії. А донька захворіла, у неї була тяжка інфекція. Я почала витрачати заощадження на лікування. Усе, що вдалося відкласти, пішло на неї, нічого не лишилося. Щоб бути з дитиною, доводилося часто брати лікарняні. Через ці лікарняні я зрештою втратила роботу. Спочатку витратила всі заощадження, потім утратила місце в клініці, а доньку так і не вдалося врятувати. Коли вона померла, я залишилася геть сама. Грошей більше не було, житла теж. І далі боротися, намагатися якось вибратися з усього цього в мене вже не вистачало сил. Так я й опинилася на вулиці.
Костянтин не перебивав. Оксана розповіла й про останні місяці: доводилося влаштовуватися де вдасться, іноді знаходилося місце в притулку, іноді ніч заставала зовсім без нічлігу. Бувало, вона до ранку сиділа на вокзалі. Слухаючи її, він уперше так ясно зрозумів, як легко людина може втратити все, з чого складалося її життя.
Того ж вечора Степан Юрійович отримав розпорядження приготувати гостьову кімнату. Костянтин хотів, щоб Оксана пожила в будинку хоча б кілька днів, поки не відновить сили.
Вона довго дякувала йому. Потім у її очах з’явився дивний вираз: ніби вона збиралася додати ще щось, але передумала. Коли Оксану провели нагору, Костянтин відчув спокій, якого не знав уже кілька місяців.

















Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.