Життя без прикрас
З одного краю оладки почорніли, як підгорілий сірник. Степан Костянтинович стояв над сковорідкою й вирішував, чи годиться такий сніданок для шестирічної людини. Постраждала лише перша партія, та, мабуть, слід було все викинути й замісити тісто наново.
— Діду, у тебе дим, — зауважила Варвара. Заради цього вона навіть не відірвалася від фломастерів, якими малювала за кухонним столом.
— Бачу. Взагалі-то це скоринка.
— Взагалі-то це горіле.
Сперечатися зі сковорідкою було марно. Невдалі оладки полетіли у смітник, а в нове тісто Степан Костянтинович поклав ложку сметани: так робила покійна Валентина. Друга партія вдалася: на тарілку лягли світлі, пухкі оладки з ямочками.
Варвара снідала, погойдуючи під стільцем ногами. П’ята раз у раз зачіпала перекладину: стук-стук, стук-стук. Степан Костянтинович слухав і з певним подивом помічав, що йому це подобається. У його квартирі тиша давно стала надмірною.
Онуку йому залишили на весь день після вчорашнього дзвінка дочки. Олена говорила квапливо, винувато:
— Тату, розумію, зараз зовсім невчасно. Але в Теми батько ювілей святкує, їхати чотири години, а Раїса Яківна захворіла, температура під тридцять дев’ять. За одну ніч я нікого не знайду.
— Отже, шукати не треба.
— Ти точно впораєшся? У тебе ж ця угода.
— Олено, тебе ж я виростив. Уже один день із дитиною витримаю.
Така впевненість зазвичай з’являлася в чоловіків його віку саме тоді, коли йшлося про щось давно не випробуване. Дочка засміялася, та настанови все-таки дала: солодким не захоплюватися, на підвіконня Варвару не пускати, косу туго не затягувати — обурюватися почне негайно.
До коси дійшло не відразу. Рожева гумка, прикрашена двома пластмасовими ягідками, закотилася під диван. Пів години Степан Костянтинович провів навколішки, освітлюючи телефоном простір під ним. Разом із пошуками гумки тривало видобування олівця, ґудзика й засохлої мандаринової скибочки, вік якої визначити було неможливо.
— Правіше, вона там. Ще правіше! Діду, ти зовсім не туди світиш, — розпоряджалася Варвара, стоячи поруч.
— Туди я свічу. Це вона від мене ховається.
— Гумки падають, а не ховаються.
— Отже, нам трапилася особлива.
Наступним був дзвінок Микити. Степан Костянтинович ще до пояснень упізнав знайомий короткий, трохи здавлений початок розмови заступника.
— Тільки прошу вас, Степане Костянтиновичу: без нервів.
— Я вже почав. Розповідай.
— Підписання перенесли. Не на тиждень пізніше, а на чотири дні раніше. До них якесь начальство їде, хочуть устигнути до приїзду. Олег Антонович з їхнього відділу надіслав договір у новій редакції. Додаток зі строками тепер увесь перекроєний, самому мені не розібратися. Треба, щоб ви за кожним пунктом вирішили й кожен аркуш підписали.
— У понеділок подивимося.
— Пізно буде в понеділок. До вівторка, до ранку, вони вже чекають наших виправлень.
Степан Костянтинович оглянув кухню. Варвара виколупувала пальцем варення з недоїденої оладки, саме тісто залишаючи недоторканим. Над нею, на холодильнику, магніт тримав учорашній малюнок: будинок, сонце, троє людей. Найвищого художниця наділила квадратною головою. Кого вона зобразила, дідусь здогадувався.
— Гаразд, я під’їду. Сам, тебе не викликатиму. У тебе дитина маленька.
— А у вас хіба ні?
— У мене теж дитина, тільки не маленька. Не хвилюйся, розберемо.
Закінчивши розмову, він присів перед Варварою навпочіпки. Коліна звично клацнули — останніми роками без цього не миналося.
— Варваро Артемівно, пропоную вам обговорити одну ділову пропозицію.
— Яку ще?
— Поїздку до мене на роботу. Там сьогодні нікого, коридор порожній. Бігай скільки хочеш, сварити нікому. А мені треба години дві посидіти над паперами.
Варвара насупилася, обмірковуючи умови. Інший постачальник міг би повчитися в шестирічної людини вміння торгуватися.
— А сік там буде?
— Буде.
— Яблучний?
— Яблучний.
— А шоколадне яйце?
— Одне.
— Два.
— Варваро…
— Два, — повторила вона твердо.
Погляд у неї був точнісінько як у Валентини, коли обговорювали гроші на ремонт. Шоколадних яєць він купив два. А заразом — розмальовку з кіньми й паковання нових фломастерів: старі, взяті з дому, наполовину вже висохли.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.