«Зніми сукню», — сказав Арман Сайр так холодно, ніби вимовив не слова, а вирок. — Це весілля було задумане не заради кохання. Це моя розплата.
Еліна стояла біля дзеркала, і шовк під її пальцями здавався чужим, майже крижаним. Біла сукня, що сяяла перлами й коштовним камінням, відбивалася у величезній дзеркальній рамі так сліпуче, що на мить їй захотілося заплющити очі. Ще кілька хвилин тому вона намагалася переконати себе, що все це відбувається насправді: палац, гості, квіти, урочиста музика за дверима і вона сама — наречена чоловіка, чиє ім’я вимовляли пошепки в ділових колах і світських салонах.
Арман з’явився без стуку. Двері розчахнулися різко, наче хтось ударив по тиші. Він увійшов до кімнати не поспішаючи, високий, бездоганно зібраний, у темному костюмі, який лише підкреслював його владну стриманість. У його очах не було ні очікування, ні хвилювання, ні тієї м’якості, яку жінка сподівається побачити в день весілля. Він дивився на неї так, ніби перед ним стояла не жива наречена, а річ, уже оплачена й доставлена на місце.
Його погляд ковзнув по сукні без найменшого захоплення. Потім він вимовив це — тихо, рівно, майже ліниво. І кожне слово, долетівши до неї, ніби врізалося в шкіру.
Еліна не відразу зрозуміла сенс сказаного. У кімнаті було надто тихо, надто красиво, надто неправдоподібно. За стіною чекали люди, на столах стояли квіти, у залах горіли свічки, а тут, за кілька кроків від неї, чоловік, за якого вона мала вийти заміж, щойно зізнався, що їхній шлюб — пастка.
Вона повільно повернулася до нього.
— Повтори, — попросила вона.
Її голос звучав тихо, але в ньому не було тремтіння. Арман помітив це. Можливо, саме тому його обличчя стало ще жорсткішим.
— Твій батько забрав у моєї родини все, — сказав він. — Справу, яку мій батько будував десятиліттями. Його ім’я. Його віру в людей. Його майбутнє. Він не витримав зради. А тепер я забираю у твого батька те, що дороге йому.
Він зробив паузу, і ця пауза виявилася страшнішою за слова.
— Тебе.
Еліна не ворухнулася. Горло стиснулося, але вона не дозволила собі відступити ані на крок. Батько давно перестав бути для неї близькою людиною. Віктор Рей був холодним, розважливим, безжальним — людиною, яка сприймала людей як сходинки, папери, підписи, корисні зв’язки. Саме він улаштував цей шлюб. Саме він говорив про нього як про вигідний союз, не питаючи, чого хоче вона.
Але зараз у словах Армана звучала не просто ділова помста. Там було щось важче. Давнє. Вистраждане. І від того ще небезпечніше.
— Отже, ти вирішив покарати мене за те, що зробив він? — Еліна підвела підборіддя. — Ти називаєш це справедливістю?
