Зустріч із батьками Світлани тільки розпочалася, а мати нареченого вже обговорювала переїзд вагітної доньки до їхньої квартири

Лера тим часом уже з дзвінким тріском витягнула стрічку рулетки. Металева лінійка поповзла коридором.

— Мамо, дивись! — діловито заявила зовиця, тицяючи пальцем у стіну, на якій висіли сімейні фотографії. — Якщо цю гіпсокартонну перегородку знести, тут чудово стануть візочок і велосипед. А то мій Сергійко сказав, що на балкон він його тягати не буде.

Світлана одним кроком перетнула коридор, наступила домашнім капцем на стрічку, що повзла підлогою, прибивши її до місця. Метал жалібно брязнув.

— Леро. — Голос Світлани звучав рівно, але в ньому вже прослизали жорсткі нотки. — Твій Сергійко може ставити свій велосипед хоч собі на голову. Ця стіна залишиться на місці.

Лера ображено надула губи й подивилася на матір.

— Раїсо Вікторівно. — Світлана перевела важкий погляд на свекруху. — Ходімо до вітальні, там накрито стіл. Спокійно вип’ємо чаю й поговоримо.

— Ну, вип’ємо. Чом би й не випити? — хмикнула та, прямуючи коридором.

Шлях до вітальні пролягав повз ванну й спальню батьків. Раїса Вікторівна чомусь вирішила, що екскурсія просто необхідна всім членам делегації. Вона безцеремонно смикнула ручку дверей спальні. Двері піддалися.

— Так, — протягнула свекруха, зазираючи всередину. — Матрац хороший, два вікна. Лерочко, йди сюди. Дивись, яка розкішна дитяча вийде, якщо це громіздке двоспальне ліжко викинути.

Людмила Павлівна, що йшла слідом із блюдом нарізаного сиру, застигла як укопана. На її обличчі відбилася найскладніша гама почуттів: від шоку до пекучого бажання використати тацю як метальний снаряд.

Світлана не стала чекати. Вона підійшла впритул до Раїси Вікторівни, обережно, але міцно взяла її під лікоть і вивела зі спальні. Клацнув замок, замикаючи кімнату батьків. Ключ вона демонстративно поклала до кишені своїх домашніх штанів.

— Спальня батьків — закрита територія, — голосно й чітко промовила Світлана. — Просто коридором — зала, прошу.

Ігор, який до цієї миті тихо йшов за процесією, нарешті відкашлявся.

— Мамо, справді, що це за поведінка? Ми приїхали знайомитися з Людмилою Павлівною та Аркадієм Юрійовичем. До чого тут Лера і її Сергійко?

— Ой, помовч, нерозумний, — відмахнулася від сина Раїса Вікторівна, заходячи до вітальні.