Згадав свого Сірого

Прочитав історію про Романа й вовка та згадав свого Сірого. У мене все було набагато простіше, але теж вийшло так, що спочатку я допоміг тварині, а потім вона виручила мене.

Після смерті дружини я перебрався до батьківського будинку. Донька кликала до себе, тільки мені хотілося побути самому. Я тоді ще працював, а вечорами порався в гаражі. Телевізор вмикав, щоб хоч хтось говорив.

Сірого знайшов у листопаді біля автобусної зупинки. Приїхав забрати посилку, дивлюся — у канаві лежить собака. Великий, сірий, із вузькою мордою. Схожий на вовка, хоча звичайний безпородний пес.

Спробував покликати. Він підняв голову, а встати не зміг. Задня лапа розпухла, на боці засохла кров. Мабуть, зачепило машиною.

У багажнику лежало старе покривало. Поки вкладав його, боявся, що вкусить. Він лише почав скавуліти, а я все повторював: «Потерпи, зараз поїдемо». Досі пам’ятаю, як незручно було закривати багажник однією рукою, притримуючи його іншою.

Ветеринар сказав, що перелом, лікувати доведеться довго. Я запитав, скільки це коштуватиме, потім поліз по картку. Уже привіз — куди діватися.

Удома постелив йому в передпокої. Перший тиждень він навіть їв лише тоді, коли я відходив. Від різких рухів здригався. З ким він раніше жив, не знаю: оголошення розвісив, у місцеву групу написав, ніхто не відгукнувся.

Поступово освоївся. Почав зустрічати мене з роботи, лягав біля стільця, поки я вечеряв. Довелося знову гуляти вечорами. Раніше бувало, що за вихідні з двору не вийду, а тут хочеш не хочеш — бери повідець.

У лютому я поліз на горище перевірити дах. Після відлиги на стелі з’явилася мокра пляма. Драбина була стара, дерев’яна. Я все збирався її замінити.

Щабель зламався, коли я вже майже дістався люка. Упав на бетонну підлогу в сінях. Спробував підвестися — ногу пронизало так, що потемніло в очах. Телефон залишився на кухні.

Сірий крутився поруч, тикався носом мені в обличчя. Я його відганяв, боявся, що наступить на хвору ногу. Потім він вибіг надвір крізь незачинені двері.

Сусід знайшов мене хвилин за двадцять. Виявилося, Сірий бігав уздовж паркану й гавкав. Сусід спочатку прикрикнув на нього з вікна, потім вийшов: зазвичай же пес був тихий. Побачив відчинені двері й вирішив перевірити.

Пізніше сусід сміявся:

— Він мене до самих сіней супроводжував. Озирнеться, почекає — і далі.

У травмпункті наклали гіпс. Донька приїхала, насварила за драбину, потім за те, що телефон із собою не взяв. Сірому купила величезний пакет корму.

Тепер він уже старий. Лапа, яку тоді лікували, іноді турбує, ходимо повільно. Донька знову пропонує переїхати до неї. Я, мабуть, погоджуся: самому доглядати будинок важко.